Юрий Щербак - Причини і наслідки

— Хотіла б забути, так ось, — Кротова кивнула на Жадана. — Товариші з Києва не дадуть забути. Знайомтесь. Це представник міністерства Євген Петрович Жадан.

— То ви з Києва? — привітно звернулася Куля до нього. Колись це була, мабуть, писана українська красуня, тепер залишилися тільки чорні, густо підмальовані брови, та карі очі тепло й молодо сяяли на брезклому, старому обличчі. Куля важко дихала, наче бігала перед тим, як зустріти гостей. Нервується, чи що? — подумав він.

— Я приїхав у зв'язку з випадком сказу. Чорнодуб.

— Чорнодуб? — здивувалася Куля. — Як же ви встигли? Тільки позавчора Тесленко мозок повезла… вона ще не повернулася, ще діагноз не підтвердили, а ви вже тут як тут. Чого ж нас не попередили?

— У них у Києві все швидко робиться, — в'їдливо зауважила Кротова. — Нас теж не попередили. А за діагноз ви не хвилюйтесь. Уже є.

— Чого ж ми стоїмо? Ласкаво просимо до нашої хати, — приклала Куля до грудей руку. — Побачите, як живемо, як мучимось. А це наш завідуючий епідвідділом Афанасьєв Валерій Васильович,

Юнак потиснув руку Жаданові.

— По-моєму, ви не дуже тут і мучитесь, — посміхнувся Жадан. — Дивіться, в яких хоромах живете.

На його превеликий подив, ця районна санітарно-епідеміологічна станція вигідно відрізнялася від десятків інших установ такого ж типу, які переважно містилися в тісних одноповерхових будиночках, де завжди рипіли мостини, відвідувачі обов'язково вимазувались об густо побілені крейдою стіни, взимку стояв кислуватий залах диму, що валив з грубок, а влітку було сиро і прохолодно, мов у льоху. Подвір'я цієї санепідстанції було доглянуте, заасфальтоване, засаджене молодими деревцями. Мжичка вщухла, брався легкий морозець, і приємно було розім'яти ноги після важкої поїздки.

— Давно побудувалися? — спитав він.

— Місяць, як в'їхали, — сказала Куля. — Намучились, нехай йому…

Але в голосі та виразі її обличчя не було й слідів тої муки, про яку вона весь час казала. Вже згодом Жадан довідався, що Кулю в районі та області всі, посміхаючись, називали «Ксеня-великомучениця», бо її приказка «так і живемо, так і мучимось» стала притчею во язицех.

На даху санепідстанції з обох боків будинку він побачив лелек: високі, майже в людський зріст, фігури птахів були помальовані в білий і чорний кольори, а дзьоби в них були яскраво-оранжеві, такого ж кольору, як їхній «Москвич».

— А це що? — спитав він. — Громовідводи?

— Чому громовідводи? — образилась Куля. — Лелеки. Дерев'яні. Тільки ми неправильно зробили. Поставила на двох ногах. А треба було на одній.

— Нормально, — протягнув Жадан.

Не санепідстанція, а пологовий будинок, подумав.

Всередині теж все було чисте, свіженьке, все пахло фарбою, лінолеум був якийсь особливий — з гарним темно-вишневим візерунком; замість фарбованих у якийсь дикий коричневий чи темно-синій колір панелей, як це велося в інших закладах, всі коридори й кабінети цієї санепідстанції були обкладені ясно-салатовим пластиком, що надавало приміщенням святкового вигляду. Куля з гордістю показала гостям лабораторію — обладнання новеньке, термостати німецькі, холодильники угорські. Світло згасаючого дня розсипалося, розлилося по сотнях чисто вимитих пробірок, що, лагідно виблискуючи, стояли в штативах на білій поверхні лабораторного стола. Жадан згадав ожеледь, дорогу сюди й дерева, віддзеркалені на її поверхні.

Куля хотіла їх одразу ж вести на обід, казала, що все замовлене в ресторані і що вистигнуть вареники із сиром і сметаною, Кротова стогнала, що мріє добратися до готелю й відпочити, в Жадана страшенно розболілася голова, але якась затята сила змусила його зайнятися справою Чорнодуба. В цьому, звичайно, не було великого сенсу, він і сам це розумів, можна було все почати завтра на свіжу голову, але, наче бажаюче комусь — тільки кому? — щось довести, щось у самому собі подолати, зламати якусь ліниву, байдужу нехіть, він чемно, але непоступливо попросив показати йому всі папери, що стосувалися Чорнодуба. Особливо його цікавила карта вакцинації з точними датами введення препаратів та їхніми дозами. Помітив, як Кротова, що стояла обіч нього, знизала плечима, кинувши красномовний погляд на Кулю: мовляв, я тут ні при чому, це все він — робить із себе грізного й непідкупного ревізора, хоча тут немає серед нас розтратників, всі ми колеги, й справа в нас одна. Але, як член республіканської комісії по розслідуванню всіх випадків сказу на Україні, він мав повне право на таку перевірку, й тому всі мовчки стерпіли це знущання із здорового глузду.