Тетяна Винокурова-Садиченко - МИ

Більше за всіх напився Михась. Не дивно: запивати горілку пивом - справа не з легких… Отже, Михась надудлився, занурився в себе, уважно роздивлявся стіл і старанно малював пальцем у невеличкій калюжці з пива якісь візерунки. Посміхався. Не нам. Мабуть, калюжці.

Деякий час ми всі уважно спостерігали за цією його справою. Нарешті Ринат зрозумів, що треба щось робити, й тихенько погукав:

- Михасю…

- А? - той підскочив, здивовано оглянув нас. Ніби щойно прокинувся.

- Михасю, ти чого? - обережно спитав Ринат.

Михась мрійливо посміхнувся:

- Згадував драконів…

- Драконів? - перепитав Ринат. Власне, ми всі думали про тих драконів, але щоб згадувати…

- Я їх ба-ачив, - з тією ж посмішкою простягнув Михась.

- О! Тепер воно й драконів бачило… - якось приречено прокоментував Аскольд, який вже теж доста набрався.

Михась здивовано глянув на нього, ніби намагаючись зрозуміти, потім його обличчя посвітліло - зрозумів. І раптом зареготав.

Я вже не дивувалася тому, як швидко Михась міг змінюватися. Щойно сиділа переді мною п’яна, але, на перший погляд, адекватна людина, тихо собі щось малювала пальцем на столі, аж раптом бах! - і сидить переді мною буйний псих, у якого з невідомої причини почалася істерика. Регоче голосно й заразно, та сміятися разом із ним чомусь не хочеться.

А може, й справді не треба було Ринатові лікувати його?

Грець із тим Іллею, якщо його пошуки вимагають того, щоб Михась перебував у такому стані… Ой. Що це я щойно подумала? Це я подумала «грець із тим Іллею»? Я?

Михась нарешті припинив свій сатанинській регіт і пояснив:

- Не справжніх драконів… дерев’яних…

- Де? - швидко спитала я. Там, де є дерев’яні дракони, можуть бути і залізні…

- На Андрвс… Андр… вс… - Михась зосередився, зібрався з думками, нарешті видав, - Андрі-ївсь-ко-му. Узвозі.

Похитнувся на стільці, але не впав - вхопився за стіл і втримав рівновагу.

Наступного вечора ми поїхали на Андріївський узвіз.

Аскольд категорично й рішуче попхався з нами, хоча й мав травмовану ногу. Журналістська цікавість перемогла, нарешті, скептицизм (тим паче, що я погодилася після прогулянки розвезти всіх по домівках), проте бурчати і звинувачувати нас у неадекватності це йому не завадило.

Втім, були в цій ситуації й певні плюси: по-перше, без Аскольда ми не відчували б себе повноцінною командою, по-друге, його бурчання спонукало нас (принаймні, мене) довести свою правоту.

Ми почали рейд згори. Йшли повільно, роздивляючись кожний стенд, кожен малюнок, кожну вишиванку.

Шукали хоч десь хоч щось схоже на залізного дракона.

Лише Аскольд нічого не шукав, Аскольд грав у радіо, яке шкандибало позаду й періодично повідомляло нам деякі відомості про нас і просто страхітливий стан нашої психіки.

Найбільше перепадало, звісно, Михасю, який, на думку Аскольда, спеціально побачив щось таке, що могло бути на Андріївському узвозі, аби водити його, Аскольда, цією клятою бруківкою.

Коли бурчання досягло апогею, я трохи відстала від хлопців, обережно взяла Аскольда під лікоть. Спитала:

- Ну, чого ти? Ну, хочеш, допоможу йти?

Він висмикнув руку, ображено пхекнув. Сказав:

- Ти допоможеш тоді, якщо бодай приблизно опишеш того, кого шукаємо. Як він виглядає?

- Ну… симпатичний, світлий… русявий, великі сірі очі… чимось схожий на Михася…

- На Миха-ася, - із розумінням повторив Аскольд і підморгнув мені.

- Що? - обернувся до нас Михась, почувши своє ім’я.

- Нічого, - весело відповів Аскольд і підморгнув тепер йому.

Ну от, подумки зітхнула я, сказала на свою голову. Тепер у Аскольда з’явилася нова тема для жартів. У, журналюга клятий! Пішла швидше, аби відірватися від його в’їдливого погляду, та не відірвалася. Мене спинив Михась. Підхопив під руку. Спитав:

- Що? Що таке?

Я мовчки відмахнулася і взялася озиратися з подвійною старанністю.

Ми пройшли узвіз. Так нічого й не надибали. Зупинилися внизу.

- Тепер що? - спитав Аскольд. Він уже не буркотів, навпаки, мав дуже задоволений вигляд і позирав на Михася з хитрою посмішкою. Зараза.

- Ну, можна ще узвозом повештатися, - запропонував Ринат, - раптом пропустили щось…

- Ага, кльово! - радо згодився Аскольд. - Повештаємося! А може, краще побігаємо? Пробіг заради миру, і все таке…

- А якщо цей дракон означає не дракона? - спитала я.

- Ну звісно ж, не дракона! - ще більше зрадів Аскольд. - Я взагалі думаю, що він означає метелика! Хлопці, ходімо метеликів полювати!