Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– Якщо ти можеш врятувати Італію, – сказав він, – то, може, твоя довга мандрівка виявиться Божим Промислом, хто знає.

Арґалія запротестував проти релігійного підтексту в іль Макієвій гіпотезі.

– Гаразд, – іль Макія охоче відступив від свого. – Спаситель – не зовсім підхожа для тебе назва, погоджуюся. Давай скажемо натомість «сучий син».

Нарешті Андреа Дорія таки переконав Арґалію в тому, що нема жодного сенсу повертатися додому і, задерши ноги, відпочивати.

– Невже ти гадаєш, що герцог Джуліано скаже тобі, – запитав його старий condottiere , – «Ласкаво просимо додому, сеньйоре, озброєний до зубів пірате-зраднику, яничаре-вбивце християн, а також ласкаво просимо твоїх сто одного загартованого у битвах воїна та чотирьох велетнів-альбіносів, бо я вірю тобі, коли ти кажеш, що прийшов з миром, а всі твої добродії, очевидно, працюватимуть від сьогодні садівниками, дворецькими, будівничими і теслями»? Тільки дитя проковтне таку казку. За п'ять хвилин після того, як ти почнеш готуватися до війни, він нацькує на тебе всю міліцію, і вони полюватимуть за твоєю головою. Тому ти мертвий, якщо вирушиш до Флоренції, хіба що…

– Хіба що? – мусив перепитати Арґалія.

– Хіба що я скажу, аби він найняв тебе військовим головнокомандувачем, якого йому саме зараз ой як потрібно. Здається, у тебе не багатий вибір, – промовив старий. – Таким людям як ми відпочинок не світить.

– Я не вірю герцогові, – сказав Арґалія іль Макії. – До того ж я не цілком довіряю і Дорії. Він завжди був останньою тварюкою, і я не впевнений, що його характер змінився з часом. Може, він послав Джуліано листа, кажучи: «Убий Арґалію, щойно його нога ступить за міські мури». А йому вистачить холоднокровности, аби таке зробити. Чи, можливо, він зласкавився і надумав справді допомогти мені, просто так, заради старих часів. Я не хочу брати з собою жінок, аж поки не знатиму, на чому стою.

– Я скажу тобі, на чому ти стоїш, – відповів скрушно Ніколо. – Медичі – абсолютний правитель міста. Папа – також Медичі. Люди подейкують, що, мабуть, і Бог – Медичі, ну, а от щодо Диявола, то він точно один із них. Через Медичі я сиджу тут і нидію, вирощуючи худобу, обробляючи шмат землі, продаючи дрова, і тим заробляю собі на прожиття, а твій друг Аґо також без роботи. Це така нам дяка за те, що ми стільки років вірою і правдою служили містові. А тут з'являєшся ти після свого богохульства та зради, і коли герцог побачить у твоїх холодний очах, що ти знаєшся на вбивстві людей, то скоріш за все ти одержиш посаду командувача міліції – тієї міліції, яку я створював, переконуючи наших скупих скнар у доцільності утримання постійної армії, ти станеш командувачем міліції, яку я навчав і з якою я здобув перемогу після облоги та відновлення наших позицій у Пізі, і та міліція, себто моя міліція, буде тобі нагородою за твоє грішне, корисливе та розбещене життя, і за таких обставин важко повірите у повчання віри: доброчесність завжди винагороджується, а гріх карається, еге ж?

– Подбай про жінок, і якщо все буде гаразд, – сказав Арґалія, – і я одержу призначення, то одразу заберу їх до себе, а тоді побачимо, що можна буде зробити для тебе та малого Аґо.

– Чудово, – сказав іль Макія. – Ти робиш мені послугу.

Життя вдарило і по Аґостіно Веспуччі, і останніми днями він сильно змінився, його життєрадісна балакучість зникла, і він майже не лаявся. На відміну від іль Макії, його не висилали з міста, тож він сидів у будинку, що в Оґніссанті, або торгував олією, вовною, вином чи шовком, що йому вже аж остогиділо, але часто ішов з міста до Сант'Андреа в Перкуссині й лежав на самоті в мандрагоровому лісі, спостерігаючи за рухом листя та птахів, аж поки не наставав час приєднуватися до Ніколо у таверні з вином та балачками. Його осяйне золотаве волосся передчасно посивіло і порідшало, тому на вигляд він здавався старшим за свої роки. Він не одружився, не так часто і не з таким ентузіазмом заходив до борделів, як у давні часи. Якщо звільнення з роботи знищило його амбіції, то приниження з боку Алессандри Фіорентини знищило його потяг до протилежної статі. Одягався абияк і навіть став скупим на гроші, без жодної необхідности, бо в місті було досить заможних Веспуччі, аби допомогти йому фінансово. Напередодні від'їзду іль Макії з Флоренції до Перкуссини Аґо запросив на обід товаришів, а наприкінці пиятики виставив кожному рахунок, навіть самому Ніколо, на суму чотирнадцять сольдо. Ніколо не мав при собі стільки грошей і дав трохи більше одинадцяти. Тепер же Аґо весь час нагадував йому про ті три заборговані сольдо.