Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– Якби ви покинули море і переїхали жити до мого рідного міста, – промовив він, – то ваші труднощі минулися б досить швидко, бо серед молодих франтів Сан-Лоренцо ви легко знайшли б чоловічу насолоду, якої так прагнете. Що стосується мене особисто, то, на превеликий жаль…

– Пий, – скомандував шотландський мілорд, почервонівши як буряк, і опорядився. – Ми про це більше не говоритимемо.

У його очах замерехтіли вогники, котрих його компаньйонові аж ніяк не хотілося бачити. Також його рука була значно ближче до руків'я шпаги, ніж того хотілося його компаньйону. А посмішка його була вищиром звіра.

Запала довга гнітюча мовчанка, і «заєць» розумів, що саме тепер вирішується його доля. Потім Гоксбанк допив склянку бренді й засміявся огидно і страдницьки.

– Ну, шановний, – крикнув він, – ти знаєш мій секрет, а тепер уже ти мені розкажеш про свій секрет, поза сумнівом, ти маєш якусь таємницю, яку я так необачно визнав за свою, а тепер давай відверто.

Чоловік, що називав себе Уччеллом ді Фіренце, намагався перевести тему розмови на інше.

– А чи не удостоїте ви мене, мій лорде, розповіддю про захоплення Cacafuego – галеона [12] Галеон – великий парусний корабель з трьома або з більшою кількістю щогл, який використовувався як воєнний або торговий корабель. з великими скарбами на борту? І чи були ви, а ви, мабуть, що були з Дрейком у Вальпараїсо та в Нобре-де-Діосі, де його поранили?..

Гоксбанк жбурнув склянку об стіну і вийняв шпагу.

– От негідник, – сказав він. – Або відповідай, або зараз і помреш.

«Заєць» добирав слів.

– Мій лорде, – промовив він, – я аж тепер збагнув, що мета мого перебування тут – це виконувати різні ваші доручення. Так, це правда, однак, – додав він швидко, щойно вістря торкнулося його шиї, – я маю й дещо інше на меті. Справді, я – людина, яку ви можете назвати такою, що почала пошуки, таємні пошуки, до того ж… але мушу попередити вас, що мій секрет несе на собі прокляття, накладене найбільшою чарівницею віку. Лишень одна людина може почути мою таємницю, а я не хочу бути винним у вашій смерті.

Лорд Гоксбанк Гоксбанський знову засміявся, але цього разу не огидним сміхом, а сміхом, що розганяв хмари і повертав сонце.

– Ти мене тішиш, пташко, – промовив він. – Ти що, гадаєш, ніби я злякаюся прокляття зеленолицьої відьми? Я танцював з бароном Самеді на День Мертвих і пережив його шаманські завивання. Я вважатиму образою, якщо ти мені негайно все не розповіси.

– Нехай буде так, – почав «заєць». – Колись жив принц-шукач пригод Арґалія, якого також називали Аркалія, великий полководець, що володів чарівною зброєю, а в своєму почті мав чотирьох велетів, а також з ним була жінка, Анжеліка…

– Стоп, – промовив лорд Гоксбанк Гоксбанський, мацаючи чоло. – Щось починає від тебе голова боліти. – А перегодя додав: – Продовжуй.

– Анжеліка принцеса голубої королівської крови з династії Чингісхана і Тамерлана…

– Стоп. Ні, продовжуй.

– …найпрекрасніша…

– Стоп.

І лорд Гоксбанк упав непритомний на підлогу.

Подорожній, збентежений легкістю, з якою він підлив опію у склянку свого господаря, обережно поклав невелику скриньку зі скарбом до схованки, укрив лорда своїм різнокольоровим плащем і поквапився на палубу кликати на допомогу. Плащ він виграв у карти від украй здивованого венеціанського торговця діамантами, який не міг повірити, що простий флорентієць приплив на Ріальто [13] Ріальто – острів у Венеції. і виграє від них у їхню ж гру scarabocion. Бородатий і пейсатий єврей на ймення Шалах Корморано мав плащ, спеціально пошитий у найвідомішій кравецькій майстерні Венеції, відомій як Il Moro Invidioso з огляду на зображення зеленоокого араба на вивісці над дверима, і це також був плащ окультиста, з катакомбами потайних кишеньок і прихованих складок, в яких торговець діамантами міг ховати свій цінний товар, а такий пристосуванець як «Уччелло ді Фіренце» міг ховати все необхідне для фокусів.

– Хутчіш, друзі, хутчіш, – гукав подорожній з переконливим виразом занепокоєння на обличчі. – Їх світлість потребує нашої допомоги.

Якщо між грубими матросами команди капера, [14] Капер (privateer) – капер, судно, що займалося, зі згоди керівництва своєї країни, захопленням суден, що перевозили вантажі країни, яка перебувала у стані війни з даною країною, до заборони 1856 року. котрі наразі виконували роль дипломатів, не бракувало циніків з примруженими очима, а несподіваний колапс їхнього капітана викликав у них неабияку підозру, і вони вже почали було думати про прибульця у формі, несумісній з його добрим здоров'ям, але їх частково заспокоїло непідробне занепокоєння станом Гоксбанка з боку «Уччелло ді Фіренце». Він допоміг віднести знепритомнілого чоловіка на койку, роздягти його, одягнути в піжаму, також прикладав до лоба капітана гарячі і холодні компреси, відмовлявся їсти і пити, допоки не поліпшиться здоров'я шотландського мілорда. Корабельний лікар сказав, що «заєць» став у великій пригоді, після чого команда розійшлася, бурмочучи і стенаючи плечима.