Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Коли вони залишилися на самоті із непритомним, лікар зізнався «Уччелло», що його дивує відмова аристократа виходити зі своєї раптової коми.

– Слава Богу, наскільки я можу бачити, нічого страшного не сталося, за винятком того, що він не хоче прокидатися, – сказав він. – Хоч на цьому світі без любови, можливо, приємніше бачити сни, ніж прокидатися.

Лікар був простим, загартованим у битвах чоловіком на прізвисько Слава-Богу-Гокінс, добродушний хірург з обмеженими медичними знаннями, який більше звик до виймання іспанських куль із тіл своїх товаришів по плаванню та зашивання порізів, завданих абордажними шаблями після рукопашного бою з іспанцями, а не лікування загадкової сонної хвороби, що не знати звідки взялася, так само як «заєць» чи Божий суд. Токіне позбувся ока при Вальпараїсо, а півноги при Номбре-де-Діос, тому щоночі він співав сумну португальську (раду [15] Фаду – португальська народна пісня. про дівчину на балконі у передмісті Рібейра в місті Порто, акомпануючи собі на циганській скрипці. Слава-Богу-Гокінс, коли грав, гірко плакав, й «Уччелло» розумів, що добрий лікар уявляв собі, як йому зраджує його кохана, котра любить портвейн, і для більшого жалю бачив її у ліжку з чоловіками, які не мали каліцтв, себто з рибалками, що смерділи рибою, з облудними ченцями-францисканцями, з привидами перших мореплавців, а також з живими чоловіками усіх забарвлень та відтінків – з даго [16] Даго – прізвище італійця, іспанця, португальця. й з англійцями, з китайцями і євреями.

Чоловіка, зачарованого коханням, думав «заєць», легко засмутити і спрямувати у потрібне тобі русло.

А тим часом Скатач минув Африканський Ріг та острів Сокотра, поповнив запаси води та їжі на Маскаті, тоді залишив перське узбережжя і, гнаний мусонними вітрами, пішов на південний схід до португальської гавані на острові Діу, [17] Діу – невеликий острів на північний захід від побережжя Індії. південний берег якого доктор Токіне називав «Ґузератом», а лорд Гоксбанк Гоксбанський собі мирно спав.

– Сон, слава Богу, спокійний, – вважав безсилий лікар Токіне, – що свідчить про чистоту його сумління й помислів і що душа перебуває у дуже доброму стані й готова зустрітися зі своїм Творцем у будь-який момент.

– Боже борони, – промовив «заєць».

– Так, так, Боже, ще не забирай його, – погодився другий.

Під час довгого чергування біля хворого «Уччелло» часто питав лікаря про його португальську кохану. А Гокінса багато разів не треба було питати. Тому «заєць» терпеливо вислуховував довгі захопливі пеани про її очі, вуста, груди, стегна, живіт, зад і ноги. Він дізнався про секрети любощів та виявів ніжности, до яких вона вдавалася під час статевих зносин і які наразі вже були відомі багатьом, він чув її обіцянки бути вірною і клятви про вічний шлюб.

– Ах, але це все брехня, брехня, – плакав лікар.

– А ви це точно знаєте? – допитувався мандрівник.

І коли розчулений Слава-Богу хитав головою, кажучи:

– То було так давно, а я вже – не чоловік, я – півчоловіка, тому мушу бути готовим до найгіршого, – тоді «Уччелло» знову спрямовував його до чогось веселішого:

– Ну що, слава Богу, що Слава-Богу, бо крий Боже, то най Бог боронить! Вона – вірна вам, я впевнений у цьому, і чекає на вас, жодних сумнівів; і те, що маєте на ногу менше, то вона матиме надлишок кохання, і любов, призначена для тієї ноги, може перейти до інших частин; а оскільки ви не маєте ока, то вціліле вдвічі більше тішитиметься тією, що дотримала клятви, і кохає вас так, як ви кохаєте її! Слава Богу! Заспівайте і більше не плачте.

У такий спосіб він щовечора розраджував Слава-Богу-Гокінса, запевняючи, що команда почуватиметься нещасною, якщо не почує його пісень, і щоночі, коли залишався на самоті з непритомним мілордом, перечекавши кілька хвиль, нишпорив по капітанській каюті, шукаючи схованки.

– Чоловік не побудує каюти лишень з однією схованкою, але щонайменше з двома або ж навіть з трьома, – міркував він, і до часу, коли на горизонті з'явився порт Діу, він обдер лорда Гоксбанка як липку, знайшовши сім схованок у розсувних стінах, а всі самоцвіти з усіх дерев'яних скриньок тепер лежали в іншому місці – в плащі Шалаха Корморано, так само як сім золотих зливків, проте плащ видавався легким, наче пір'я, бо зеленоокий Мавр з Венеції знав, як надати плащеві легкости, хоч би якими важкими були предмети, що ховалися у тому магічному предметові одягу. Що стосується інших «предметів доброчесности», то вони не цікавили крадія. Він залишив їх у гніздах висиджувати своїх пташенят. Але навіть під кінець свого шахрайства «Уччелло» був незадоволений, оскільки від нього вислизав найбільший скарб. Все, що він міг зробити – це приховувати своє хвилювання. Проте йому випала нагода, і він не мав права не скористатися нею чи змарнувати її. Але ж де лежала так потрібна йому річ? Він оглянув кожен дюйм капітанських кают, але все надаремно. Прокляття! А може, скарб перебував під охороною чарів? Може, він став невидимим для сторонніх?