Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Зворушений Аґо Веспуччі зрозумів, що доля в особі його кузена, мабуть, вела його до нового світу впродовж усього його життя, хоч він завжди був закостенілою людиною і думав про несамовитого Веспуччі як про хвалькуватого купця, чиї розповіді треба було сприймати з часткою скептицизму. Він не дуже добре знав Америго і ніколи не намагався пізнати його краще, – оскільки вони мали між собою дуже мало спільного. А тепер мандрівний Веспуччі був далекоглядним генієм, його іменем названо новий світ, і це було варте поваги.

Повільно, боязко, з великим трепетом, повторивши кілька разів, що він – не мандрівник за своєю природою, Аґо розпочав з адміралом Дорією обговорення подорожей свого кузена-першовідкривача. Пролунали слова Венесуела та Вера-Круз. А тим часом Кара Кьоз вивчала мапу світу. Вона реагувала на нові назви місць, ніби прислухалася до магічної формули, до заклинання, спроможного виконати її найзаповітніші бажання. Вона хотіла чути якомога більше. Вальпараїсо, Номбре-де-Діос, Какафуеґо, Ріо-Ескондідо, – промовив Аґо. Він стояв навколішках, спираючись на руки, і читав. Теночтшплан [55] Теночтитлан – старовинне місто імперії ацтеків на місці теперішнього Мехіко. , Кецалькоатль [56] Кецалькоатль – бог ацтеків, що має вигляд змії, покритої пір'ям. , Тезкатліпока, Монтесума, Юкатан, – додав Андреа Дорія, – а також Еспаньйола, Пуерто-Рико, Ямайка, Куба, Панама .

– Цих слів я ніколи не чула, – сказала Кара Кьоз, – але вони мені вказують шлях додому.

Арґалія був мертвий.

– Принаймні, він помер у своєму рідному місті, захищаючи те, що кохав, – промовив Дорія, ніби написав невеселу епітафію, і підніс склянку вина. Аґо був не найліпшою заміною такого чоловіка, але Кара Кьоз знала, що іншого в неї нема. Саме з Аґо їй доведеться вирушити у свою останню мандрівку, з Аґо та Дзеркалом. Це будуть її останні охоронці. Від Дорії вони дізналися про припущення мореплавців, правителів Іспанії та Португалії, що дуже скоро буде знайдено прохід до Індії, придатну для судноплавства протоку через сушу Mundus Novus до Індійського океану. Багато людей шукали цю протоку не покладаючи рук. А тим часом колонії Еспаньйола та Куба були вже безпечні для життя, а таке місце як Панама, мабуть, стане ще безпечнішим. У тих місцях індіанці здебільшого перебувають під контролем іспанців та португальців, один мільйон в Еспаньйолі та ще два мільйони на Кубі. Багато з них навернулися у християнство, хоч і не розмовляють європейськими мовами. Узбережжя безпечні, і навіть внутрішні райони потроху освоюються. Можна було, скажімо, за певну суму замовити каюту на каравелі, що відходила з Кадиса [57] Кадис – місто на півдні Іспанії. чи Палос-де-Маґуера.

– Тоді я вирушаю, – промовила принцеса сумно, – і чекатиму. Протоку, яку так наполегливо шукає стільки людей, поза сумнівом, буде знайдено.

Вона підвелася з притиснутими до стегон руками зовнішньою стороною долонь так, що її лікті опинилися зовні, а обличчя аж сяяло неземним світлом, і тепер вона нагадувала Андреа Дорії Ісуса Христа, Назаретянина, що творив дива, Христа, який множив хліби та рибу й оживив мертвого Лазаря. У Кара Кьоз був такий самий напружений вираз обличчя, який вона мала, коли зачаровувала Флоренцію, але тепер дещо потемнілий від горя та втрати. Хоч сили її полишали, вона мала намір використати їх ще раз, і використати так, як вони ще ніколи не використовувалися, спрямувавши історію світу у потрібному їй напрямі. За допомогою її чар та волі протока стане реальністю. Андреа Дорія глянув на молоду жінку, вбрану в оливково-зелену туніку та рейтузи, з підстриженим чорним волоссям, що вінчало голову, ніби темний ореол, і впав переможений. Він опустився перед нею на коліна, а тоді нахилився, аби торкнутися рукою її замшевого черевика, і так простояв зі схиленою головою, може, хвилину або ж навіть більше. Пізніше на схилі віку Дорія не раз думав про свій вчинок і ніколи не був певний, укляк він для одержання її благословення, а чи для надання їй свого, відчував він потребу у поклонінні їй чи в її захисті, захоплювався він нею у її останній славі чи робив спробу відмовити її від смертельного кроку. Думав про Христа у Гетсиманському саду, який, мабуть, мусив мати саме такий вираз обличчя, коли готувався між своїми учнями до смерти.

– До Іспанії попливете на моєму кораблі, – сказав він.

Туманного ранку легендарний піратських бойовий вітрильник Кароліна, піднявши прапор Генуї з хрестом святого Ґеорґа, відійшов від причалу свого нового господаря Андреа Дарії у Фассало з трьома пасажирами на борту, а також з Чевою Скорпіоном як стерновим. Кажучи прощальні слова, Андреа Дорія ледве втримався від емоцій, що раніше змусили його стати на коліна.