Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Імператор знав, що досяг певної межі свого розуму, дійшов до краю його можливостей, за котрий не сягне його спроможність співпереживання та зацікавленості. Так, були острови, які опісля перетворювалися на континенти, а також континенти, які виявлялися островами. Також були річки і джунглі, миси й перешийки, але пішли вони всі під три чорти. У тих краях, можливо, і були дев'ятиголові змії-гідри, чи білоголові грифи, або ж дракони, що охороняють великі купи скарбів, котрі, як вважалося, були заховані у глибині джунглів. Іспанців та португальців там щиро вітали. До цих дурних чужоземців почало доходити, що вони відкрили не шлях до Індії, а до чогось цілком іншого, не до Сходу і не до Заходу, а до чогось, що лежить між Заходом та великим індійським морем з казковим островом скарбів Тапробаном, а за ним з королівствами Індії, Японії та Китаю. Вони відкрили, що світ насправді більший, ніж вони гадали раніше. Хай їм щастить у їхніх подорожах до островів та земель у всесвітньому океані, коли вмиратимуть від цинги, нематод, малярії, сухот та тропічної фрамбезії. Від них імператор уже втомився.

Однак саме туди вона і потрапила, принцеса-правопорушниця законів дому Тимура й Темюджина, Бабарова сестра, сестра Ханзади, кровинка від його крови. Жодна жінка в історії світу не здійснювала такої мандрівки. Він любив її за це і захоплювався нею, але також був переконаний, що її подорож через океан нагадувала вмирання, смерть перед смертю, адже смерть – це також подорож від відомого у невідоме. Вона вирушила у подорож до нереального, у світ фантазій, в якому люди лишень мріють побувати. Примара, що з'являлася в його палаці, була реальнішою, ніж та жінка з плоті й крови в минулому, котра відмовилася від реального світу на користь нездійсненної мрії, так само як ще раніше вона відмовилася від природного світу своєї родини та обов'язку на користь егоїстичного кохання. Не полишаючи думок про повернення до своїх коренів, про возз'єднання зі своїм колишнім єством, вона зникла назавжди.

Для неї шлях на схід був закритий. Тутешні води аж кишіли корсарами, і пливти цим шляхом було надто ризиковано. До того ж в оттоманському світі та в королівстві шаха Ізмаїла вона спалила свої кораблі. В Хорасані існувала небезпека бути схопленою будь-яким наступником Шайбані Хана. Вона не знала про місце перебування Бабара, але шляху до нього в неї не існувало. В Генуї у прибережному будинку Андреа Дорії, куди відвіз її Аґо Веспучі, вона дійшла висновку про неможливість повернення шляхом, яким вона прибула туди. Також вона не могла залишатися в Генуї, побоюючись гніву Флоренції. Сивий старий морський вовк Дорія, геть спантеличений новим чоловічим виглядом Кара Кьоз та її Дзеркала, але без жодних зауважень з цього приводу ґречно запросив їх до будинку – Кара Кьоз усе ще викликала у чоловіків ґречність, навіть у чоловіків з репутацією грубих та безсердечних – і запевнив їх, що в його домі жоден флорентієць не завдасть їм шкоди. Дорія перший припустив можливість розпочати нове життя за Океаном.

– Якби мені не треба було вбивати стількох берберських піратів, – сказав він, – я б і сам відважився на таку подорож, йдучи слідом за знаменитим кузеном сеньйором Веспуччі.

До того часу він відправив на той світ не одного пірата, і його особистий флот, що в основному складався з відібраних у піратів кораблів, налічував тепер дванадцять суден, а їхні екіпажі були вірними лишень особисто Дорії. Однак себе він уже більше не вважав справжнім condottiere, оскільки його не цікавили битви на суші.

– Арґалія був останнім з нас, – заявив він, – а я – пережиток минулого.

У вільний від походів час він вів у Генуї політичні бої зі своїми суперниками – родинами Адорні та Фреґосі, які з усіх сил намагалися витіснити його з влади.

– Я маю кораблі, – промовив він, а тоді додав, не стримавшись навіть з огляду на присутність двох дам, а може, тому, що обидві дами були вбрані як молоді чоловіки, – а вони що мають? Навіть залупи лисої не мають, правда, Чево?

Чева Скорпіон, сильний, як віл, татуйований лейтенант, аж зашарівся і незграбно відповів:

– Ваша правда, адмірале, у них я не бачив чогось такого.

Своїх гостей Дорія провів до бібліотеки і показав їм ще небачену ними річ, навіть Аґо, чий родич мав до неї безпосередній стосунок, не бачив Cosmographiae Introductio ченця бенедиктинця Вальдземюллера з монастиря Сант-де-Вож. Дорія розгорнув на підлозі малу з майже настільки ж довгою назвою Universalis Cosmographia Secundum Ptholoemaei Traditionem et Amedei Vespucii Alirumque Lustrationes, тобто Географія світу відповідно до традицій Птоломея та доповнень Америго Веспуччі й інших першовідкривачів. Птолемей та Америго на мапі були зображені у виглядів колосів-богів, що дивилися вниз на своє творіння, а на великому сегменті Mundus Novus з'явився напис Америка. «Я не бачу жодних причин, – писав Вальдземюллер в Introductio , – з яких хтось би міг не схвалювати цієї назви на честь Америго, першовідкривача, далекоглядного генія».