Любко Дереш - Архе

— Або, за іншою гіпотезою, якийсь наказ… Наприклад, секретному американському резидентові десь в Азербайд жані, город Ґянджа. Приміром, провести диверсію на будові атомної електростанції.

— Та ні, — заспокоює маестро. — Це обикновєнний міжнародний заколот. За який рік діафільм?

— За восємдєсят сьомий.

— Значить, все вірно. Три года оказалось достаточно, — загадково каже він і, примружившись, вдивляється в діафільм. Нарешті, наче пересвідчившись у чомусь, про що давно підозрював, він пляцкає себе по коліні. — Канешна.

Так і думав. Алєгорія «Бурі в пустині». Все рощитано на кілька років наперед.

Декілька секунд брати Коклюші втуплюються в проєк цію, а потім експльодують захопленими вигуками: «Точно!»,

«Вєрняк!», «Стопудово!».

Але маестро робить застережний жест рукою, показуючи, що це ще не все.

— От ви чули про трагедію на Скнилівському летовищі? — каже він авторитетно. — Це тоже з розряду контроля мас і історій про психотронноє оружиє. Оце я, кстаті, називаю «насильницькою українізацією». Взяли, зібрали людей під прєдлогом авіашоу, а потім кинули на них самольот. Вогонь, кров, сльози, шок! Відкинуті всі стандартизовані шаблони мишленія і мовлення. Іменно в цей момент у силу вступає надсекретний циркуляр з Міністерства освіти і науки України про заміну в національному лєксіконі іностранного слова «аеродром» на національно свідоме «летовище». Шо, не вірите? А хіба ви чули, шоб якась україномовна періодика писала про трагедію «на Скнилівському аеродромі»? Ні.

Тілько «летовище».

— А шо? З масами тільки так і слід працювати, — погод жується Сашко, великий любитель маніпуляцій та зомбіфі кацій. — Квант правий. Не погодилися, тлумки, на новий правопис, то їх силою змусили. Одній літері «Ґ» які лише заходи присвячені були: убивство журналіста, в імені якого, при особливо вдалому написанні, тих ґе аж чотири.

На мить компанія замовкає, захоплена величчю держав ницьких діянь. Крізь дим пробивається стійкий дух чиїхось ніг. Маестро перший занюхує запах і, щоб розвіяти зайві підозри, каже:

— Однозначно, тут задіяні масони. Експеримент виразно масовий. Візьмімо, зокрема, такий разлагающий елемент побуту на фізичному рівні, як лапша швидкого приготу вання. Адже воно також, по суті, закладає певну матрицю повєдєнія: голодні очі, шлункові коліки і задрискані жиром харі. Але даже це повернуто на користь Галичині. Бо главною ціллю цьої масоньєрії є, само собою, сєпарация остатків галицької культури на геополітіческу чашку Петрі у формі Львівщини, Холмщини та Буковини для проізвєдєнія відповідних погребальних ритуалів надлєжащєй величі.

Масони похєрені на ритуалах.

— А ти це серйозно? А шо, я би не проти відділитися! — з великими червоними очима відповідає Сашко.

— А шо, не віриш? — маестро й сам з недовірою дивиться на Сашка. — Це ж елементарно. Масони скрізь. От візьмімо…

На хвильку маестро віддається польоту мислі.

— Ну от. Бачиш? — маестро показує пальцем на розкладну канапу, де вони лежали останню годину. — Перед вами — найгнітючіший, а потому найвдаліший проект злих ґеніїв із КҐБ. А іменно — полка над ліжком. Точніше, над твоєю головою. Спробуйте самі здогадатися, куди вони вели з цією поличкою. Кажде утро ти просинаєшся і перше, що бачиш — опосрєдствоване присутствіє органів у твоїй кімнаті. Вони — це межа, вище якої підійматися означає боляче стукатися.

А ше врахуй усі ті фарфорові уточки, качечки, писаночки, пивні пляшечки, попільнички з попільцем і так далії, по лібрето. Кажде утро, старий. Кажде утро.

— Кажде утро?

— Ка а а ажде утро!

Маестро з абсолютно серйозним виразом киває. Кілька секунд він бореться з бажанням порадити Коклюшеві сходити до лікаря і перевірити нирки — у нього, мовляв, дар від бабки — але вигадує щось набагато краще:

— До слова, хлоп’ята, ви б не відмовилися замутити зі мною одну пантомімку? У мене єсть тут кілька інтересних ідей. Не буду скривати, це пов’язано з «Неопублом».

При згадці про «Неопубл» брати Коклюші стихають, як малі діти.

— Главне там — органічно рольку зіграти. Ну, ви пойняли, да? Ви риб’ята талановиті. Вам це ні капельки тяжко не буде.

Да.

Маестро хвилю совається застеленою целофанами канапою. Він думає, яку б цікаву штуку встругнути з Коклюшом енурезником.

Маестро завмирає і розпливається в посмішці.

— Тобі, Олежик, у мене особливі побажання.

Олег втискається у канапу, пробуючи уникнути долі. Але маестро невблаганний. Він посміхається.