Любко Дереш - Архе

Йому кортить підкорити світ, постригти всіх налисо, вдягнути в уніформу й заставити жувати сухий желатин.

Він хоче розставляти вишукані пастки на незнайомців, заманювати у густе болото гри правил і повільно топити, а потім рятувати, щоб розіп’яти — і знову, і знову, і знову насолоджуватися власною перемогою над Грою в гру.

Відчувати оргазм дириґента (це наче ванільний цукор під’єднати до струму), ходити помитими коридорами, глумитися над зеленими мухами, жувати корінці журналів, уявляючи себе велетенською міллю, що зголодніла, й вести діалоги з кониками стрибониками шляхом викидання приго лосних з думок про Бога.

Він викидає недопалок (і чергові кілька приголосних) в яскраву ранкову калюжу, вчергове лізе до кишені за кубиками і перемішує: 4 і 6 Порив вітру змушує гойднутися на лавці, і маестрові до голови приходить чудова ідейка. Він тішиться так, наче згадав місце, де страшенно любив проводити час у дитин стві. Маємо сильну весну, маємо сильний вітер. Йдемо куди?

На Нестерова.

У лад своїм думкам маестро чує крики дикого голуба, і йому стає просто чудесно. До криків дикого голуба знову додається свист вітру, що летить вузьким гирлом якоїсь вулиці. І зовсім уже здаля вітер приносить звуки акордеона.

Хвилину подумавши, маестро відкриває десь ближче до кінця вийнятий із валізи ґросбух (підписаний псевдонімом етапний твір «Неопубл») і записує:

Об’єкт № 5. АКОРДЕОН Проявлення Об’єкта № 5 спостерігається найчастіше у строго визначену пору року.

Перші труднощі пошуку акордеона полягають у тому, що, крім загальноназваних сезонів (як от: осінь, весна тощо), присутні також плаваючі синоптичні цикли. На запитання лікаря, скільки існує таких «плаваючих» пір року, маестро відповідав: «Скільки стиснеш у кулаці».

Пора, під час якої найцікавіше виражена феноменологія Об’єкта № 5, пов’язана з двома ознаками: березневими сутінками та шквальним, але теплим вітром. Акордеон вияв ляє себе абстрактними пасажами, підсиленими відлунням довгих вулиць; мелос постійно губиться за гучним гулом вітру. Опосередковано акордеон вилущує старі значення реальності, відтак — мітить пунктиром шлях до несловесного Іншого.

Принцип акордеона буде ще не раз інтерпретовано як найвиразніше музичне окреслення ідей абстракціонізму і дадаїзму, а відтак — Об’єкт № 5 буде визнано предтечею корпусу ідей керунку ambient. Акордеон як артефакт, звіль нений від ідей (ґлос) покоління Логосу, може опинитися в аванґарді естетичної революції й постати новим брендом покоління Тиші.

Ходять чутки про існування цілого Ambient cafe (колись — клубу кафе «Скатологія» по вул. Коптській), породженого поскрипуваннями грамофонної голки одного з аватарів Об’єкта № 5 — патефона, виготовленого в Харкові у 1899 році. Грамофон, що гуде — це вухо, котре прислухається до самого себе.

Олег П ський запевняє, буцім якось побував у Ambient cafe. Він каже, що всередині кафе дійсно стоїть великий грамофон з латунним розтрубом, помальованим на чорно.

На патефоні обертається тільки одна грамплатівка: культо вий альбом шанувальників dark ambient — The Power of Blindness.

Маестро запускає почорнілі пальці під окуляри і з насолодою тре очі. Ховає «Неопубл», бере чемодан і, жахаючи невротизованих трамваями голубів, віддаляється від лавочки в не відомому птахам керунку. 6 і 2 Маестро вирішує, якого значення надати шестірці в компанії двійки о такій ранній годині. Вирішивши, звертає за ріг й опиняється на початку вул. Нестерова.

Перше відчуття, коли стоїш між високих, вузьких цегляних берегів, — протяжність.

Як правило, люди, котрі випадково забрідають на Нестерова, не вірять, що у Львові може існувати така пряма й непропорційно вузька вулиця — до того ж така довга. Не вірять, а тому забувають.

А коли надибують знову, вчергове не вірять і забувають.

Маестро не був тут, певне, років п’ять. Можливо, теж трохи почав сумніватися?

У спину б’є масивний порив вітру і валить маестро на землю. Над головою проноситься здичавілий кульок і швидко падає у перспективу. Значить, воно все ще тут, думає маестро, підіймається на коліна і, скориставшись із затишшя, підлазить до стіни.

На Нестерова, скільки маестро себе пам’ятає, дули потужні протяги. Колись тут було чутно, як ходить потяг.

Правда, незрозуміло звідки.

Напевне, це вітер.

Ще один порив вітру закручує обгортку від морозива кудись угору. Вздовж стіни, в яку втискається маестро, тягнеться напис:

Я ШИЗІЮ ВІД СВОБОДИ!