Любко Дереш - Архе

Баліст називав маестро Пєтьою.

— Ти панімаєш, Пєтя, — заводив він, поки маестро розливав по склянках. — Я сіжу і сматрю. На агонь. І агонь как би єсть, а меня как би нєт. Панімаєш, да? Пустата адна! І так харашо мнє, Пєтя, так харашо…

— Канешна, Федорович. От уявіть, шо я — це агонь, а Вас на самом ділі нема.

— Правільно! Нєма мєня, Пєтя. Ніхуя нєма. — І я кажу, шо немає. Тільки от шо тагда єсть, Федорович?

От комунізм — єсьть він чи нема?

Але дід відчував якусь лукавинку і відкриватися не поспішав.

— На етот вопрос ми отвєтім з позіцій марксізма лєні нізма, — по чому негайно вихиляв. І от який феномен — варто йому самому випити літр горілки, як відразу ж підіймаєься на ноги і починає оперу вати такими ідейними пластами, від яких у бехаря відромаґ ната і його хуни поза шкіру мороз дере. І з такою легкістю, головне, ніби карти в окопі здає. Прямо тобі крішнамурті якийсь.

Віднедавна у діда почали проявлятися сіддхи: спонтанна левітація, наприклад. Левітує поки що невисоко — сантимет рів на двадцять підіймається, проте маестро знає, що у діда все попереду.

Хоч і охота з йоґіном побухати, маестро вагається.

Петрович розказував, недавно до Толіка піротехніка менти приходили. Може, його шукають. 5 і 3 Ні. Не його. Кубики не брешуть. 2 і 1 Можна також було заскочити до братів Коклюшів — двох ізгоїв trash концептуалістів, технарів самородків, які у вільний час знімають різну туфту на кінокамеру, складають до цього звукоряд, цифрують, мікшують, рендерять, апґрейдять, в’ючать, дрючать, врешті записують на відео касету, викурюють по наперсткові трави «хімки» і з пафосом сумлінно зробленої роботи проглядають відзняте. Творчий тандем треш концептуалістів носить назву «The Whooping cough Brothers [26] «Брати Кашлюки» (англ.) факторіал, витріскує фракталом і вривається в комбінаторну безконечність Тиша. », або ж «Антиодуд рятує світ» («Ворона їде»). Те, чим займаються трешери, маестро називає «робити з гівна цукерочку».

Треш концептуалісти обожнюють вештатися пустири щами і звалищами. Там вони крупним планом фільмують іржаві залізяки і тому подібний непотріб.

З доступного асорті треш концептуалісти видаються йому найбільш прийнятними: творчі люди з мінімумом комплексів, відкриті новим відчуттям і враженням. Достат ньо просунуті, щоби не цілувати землі, якою ступала нога маестра. (Молодший Коклюш, Олег, був ще й запеклим енурез ником. Ніщо не повертало маестрові радості буття так тихо, як ніч під однією ковдрою з антиодудом юніором.) Об’єкт № 4. ОБСЕРВАТОРІЯ Вона домінує над обрієм, схожа на космічну цитадель серед кремнієвих скель десь на Юпітері. Вона велика, впорядкована, стерильна і безлюдна. Вона футуристична й електронна настільки фундаментально, що, здається, ще трохи — і Номер 4 заново відкриє для себе велич Архаїзму.

Об’єкт № 4 має власний ядерний реактор, з якого черпає енергію. Його коридори залиті ледь уловимим стерильним ультрафіолетом. Обсерваторія сяє тим сліпучо білим кварцовим світлом, яким починається світанок на Венері.

У деяких варіантах світу в належний час Обсерваторія активно моделює самодеструктивну схему мислення, котре вибрало тишу.

Обсерваторія холодна. Вона — безжалісна, знеособлена космічна станція, котра вдивляється у безконечність.

Бастіон, із якого, ховаючись за примарами логіки, жме на Об’єктові № 4 тиша властива за означенням.

Сенс існування Обсерваторії — споглядання Безодні. Інколи Обсерваторії, втіленій архітектурно, приписують властивість Транзиту.

Всі перелічені вище ознаки були присутні в будинку номер сім по вулиці Беранже, — гніздов’ї ґедзів та ос, кладовищі львівських ворон, яке стережуть брати Коклюші.

The whooping caugh brothers мешкали на сквоті в «пере кошеному» будинку по вул. Беранже (тій самій, що колись горіла). А позаяк, крім кашлюків, ніхто більше в тих достоту белградських руїнах селитися не наважувався, брати захо пили його у свої руки й перетворили будинок на цитадель, проламуючи й замуровуючи стіни за власним бажанням і згідно з властивим тільки їм розумінням прекрасного. Вони контролювали входи й виходи і дбали про дієздатність того, чим і служив їх бастіон — Транзитним залом, входом ув Обсерваторію.

Хоч Коклюші й відкрили існування подвійного руху через їхній шанхай, вони не здогадувалися, наскільки непомітно подвійний рух керує ними.

Свого часу Коклюшів захопила манія переслідування — ах, наскільки це естетично, коли тебе переслідують, зітхали вони. (Ясна річ, ніхто їх не переслідував; хоч маестро і планував колись організувати на них облаву міліції — винятково з почуття дружнього обов’язку). Про всяк випадок антиодуди розробили цілий лабіринт входів, ходів та сходів, пройшовши які, можна вийти прямісінько — хто б міг подумати? — на вулицю Набережну! 3 і 1 Маестро має настрій поглумитися над зеленими мухами.