Любко Дереш - Архе

Вуйко Юлік, завгосп і хіпан, товстунець і веселун екстраверт, відійшов на кілька кроків убік — відлити. Робив він це діло напрочуд артистично: манірно розстібав ремінь, з виразом благання про милість богів закидав голову до сосен, з виглядом битого бітломана кивав у такт пругкому шумові сечі по моху. Для досвідченого ока цей драмгурток свідчив про одне: вуйко Юлік набрався.

На плече тим часом упало яскраве червоно чорне сонечко. Втягнуло крильця і поповзло за шию. Поруч, під буком, вуйко голосно, зі смаком зітхнув, ніби після сечо спускання в легенях зібрався млосний вихлоп, струсив невидиме щупальце і почав заправлятися.

Тереза дістала з кишені м’яту пачку «Прилук», добула пштричком погнуту цигарку і недбало вставила ту в кутик рота.

— О! — коли вуйко побачив цей жест, його очі спалахнули. — І мені так! Як хуліганові!

Терезка приліпила до пересохлих вуйкових вуст сиґарету і припалила сірником на двох. Вуйко Юлік по школярськи витягнув губи і випустив дим. Він глянув на своє відобра ження у сонячних окулярях Терезки і з блаженною посміш кою підтягнув штани.

— Ти мене звільняєш, Терезко. От ніхто так не вміє, як ти, їй Богу, — сказав вуйко і виконав довкола неї невеличкий танок п’яної бджоли. При цьому вуйко вимахував нижньою губою, до якої прилипла папіроска. Папіроска смикалася як жива. Вуйко махав долоньками на єврейський манір і крутив задом. Було весело.

Терезка гмикнула. Затяглась «прилучиною» і по бандит ськи схаркнула.

— Я себе зараз такккою хіппіскою почуваю, шо то капець! — довірливо сказала вона. Ці слова мали слугувати своєрідним камертоном, за яким вуйко будував подальші речитативи. — От повернемося на хату, включиш мені Боба Дилана, гаразд?..

— Тю, питаєш! Ти ж знаєш, ми з тобою зараз — останні хіпі. Останні якшо не в Україні, то у Львівській області точно. Думаєш, зараз ше хтось нашу музику слухає? ТА НІ ФІ ГА! Це тільки ми такі к кллльові… Ббоже боже! Поду мати тільки: єдині у всій Львівській області, хто ше слухає «Джеферсонс ейрплейн»! І перші почали, блін!

— Як у Біблії, — підкинула дровець Терезка. — Будьмо уважні: з землі прийшли, в землю вернемось.

— А «Пінк Флойда» все одно слухати будемо.

— Точно! Скажу тобі щиро, — Терезка пацнула вуйка по плечу. — Ми з тобою, вуйку, такі класні…

На вуйковому лиці розлилася посмішка: «Оо о о ооо! Ну такі і і і вже кла а а асні!..». Вуйкові кортіло обійняти цілий світ, вловити момент звільнення кожною чутливою волоси ною свого тіла.

— Боже, які ми класні, — нагадала Терезка і покосилася на вуйка. — Вуйку! Ми вільні! Ні жони твоєї вольтанутої, ні роботи, ні школи! А музика? Ах, ах, яка з нами божественна музика, вуйку! Ах, «Джетро Талл»! Ах, «Дорс»! А «Пінк Флойд»?! Ах ах ах!

— ТА ТО ОБШЕ КАПЄЦ!

— Мене ВЖЕ в’ючить, — закінчила вона пальчиком і завмерла в передчутті. І вуйко не підкачав:

— Ой, правдоньку кажеш. Ми вільні, як перші й останні хіпі! Ми покоління Літа Любови! Ми діти Революції номер Дев’ять! Ми квіти в люфах автоматів…

— Ми пташки божі!

— Ми ослики!

— Ми песики! Ми качечки!!!

— Ми точечки!!!

— Ми дужечки!!!! Медузочки!!!!!

— Але ж ми класні! — і вуйцьо Юлік зіжмурився від щастя, мов котяра. І, ніби зважившись на подвиг, додав:

— Ми такі класні, шо я ПРОСТО ХУЇЮ!!!

Терезка шанобливо посміхнулася. «А ти вже хвилю валася, що вуйка не прорве» — сказав їй голос.

— Ну то вйо, вуйку! — скомандувала вона. — Вперед, на колію! Далеко ще?

Вуйко озирнувся і почіхрав задницю.

— Там, — він показав рукою на схід, у темряву крон і паркість папороті.

Терезка поправила наплічник, струсила попіл і підняла голову. У дзеркальцях окулярів зблиснула паволока хмар.

Вздовж неба прокаркала ворона.

Вуйко рушив, на ходу смалячи й розказуючи чергову побрехеньку.

— Я, ше як був у такому віці, як ти, мав патла, — почав він.

— Як у Фредді Меркюрі?

— Ну… Може, не такі довгі, як ти собі думаєш… приблизно так десь по вуха. Але в школі хто би таке допустив?! Напи сали про мене і про Мацька Пожежу навіть у шкільній стінгазеті! Казали, галстука заберуть, з комсомолу виженуть.

Але ти ж знаєш, як я тоді страшно хіпував! Тоді вони, значить, шо? Кличуть мене до директора, так? А він і каже, мовляв, так і так, «Товаришу Торба, от ми зараз викликаємо Ваших батьків і або ти сам, сука патлата, ідеш в парихма херську, або самі знаєте, товаришу Торба, шо тоді ми вам відірвемо…». Ну, ти розумієш, про шо я. Про значок ГеТеО.