Валерій Лапікура - Короп по-чорнобильськи

Серед ночі його розбудив шалений стукіт у двері і крик портьє:

- Пане, пане шановний! Вставайте!

- Що сталося?

- Вашого чемодана зі станції привезли.

- А щоб вас шляк трафив! Не знаєте, що робити? Я хочу спати.

Рівно через годину портьє знову забарабанив у двері до Сафріна. Той спросоння ледь не заробив інфаркт:

- Ну, що там знову?

- Я прийшов вибачитися. То, виявляється, був не ваш чемодан.

А ви кажете - жарти…

Після Першої Світової війни, коли Хелм остаточно перейшов до Польщі, місто дещо цивілізувалося. По-перше, з’явився маленький, але дуже популярний серед місцевих чоловіків бордель. По-друге, у горезвісній лазні нарешті зробили окремий номер з ванною.

Рабин Зісель із дружиною приходить у визначений час до лазні і з’ясовує, що замовлений ним номер вже зайнятий. Ким? Уявіть собі - зіркою отого самого борделю. Ребе із властивою йому сумирністю наміряється чекати, але його дружина здіймає ґвалт:

- Що це таке? Що за порядки? Чому я, порядна одружена жінка мушу поступатись якійсь курві?

На що розпорядник реагує миттю:

- Прошу пані, зрозумійте, на вас чекає тільки наш достойний ребе, а на оту, як ви зволили сказати, курву - половина міста.

Із річечки, що тече через Хелм, витягають утопленика. Природно, одразу збирається гурт цікавих. За якийсь час із криком прибігає місцева єврейка:

- Ой, пустіть, ой, пустіть! Це точно мій Хаїм, я знаю!

Їй слушно зауважують:

- По-перше, ви його ще не бачили. А по-друге, утопленик пролежав у воді кілька днів, тож із опізнанням будуть проблеми. У вашого чоловіка були якісь особливі прикмети?

- Аякже! Він заїкався!

Рабин Зісель вранці походжає Холмським базаром. Назустріч йому місцевий гендляр овочами, обливаючись потом і поминаючи всіх ближніх та дальніх родичів, пхає перед собою возика, добряче завантаженого мішками з товаром. Рабин запитує:

- Чоловіче, чого ти цього воза пхаєш, а не тягнеш спереду? Так було би легше.

- Бо я гендляр, а не кінь!

Двоє хелмських євреїв шпацирують луками за містом. Раптом набігають хмари і починається дощ.

У одного з євреїв під пахвою парасолька, але він чомусь не поспішає її відкривати. Відтак його супутник каже:

- Ти що, не бачиш? Дощ іде. Відкривай парасолю.

- То ні до чого. Вона дірява, як решето.

- А чого ж ти її з собою тягаєш?

- Бо я не такий мудрий, як наш ребе. Звідки мені знати: буде дощ, чи ні?

Хелмський рабин нарешті вибрався підлікуватися до санаторію в Карлсбаді. І треба ж: у цей же час помирає його сестра. Лікар радить пані рабиновій дати телеграму чоловікові, але з обережним змістом, бо крім хворого шлунку у достойного ребе ще й слабке серце.

В результаті з Хелму до Карлсбаду летить депеша: “Твоя сестра Аделя вхопила нежить. Похорон у четвер”.

Котрийсь із хелмських євреїв вибирається до Варшави і там вперше в житті купує квиток до філармонії на концерт квартету скрипалів. Хвилин 15 уважно слухає віртуозну гру музикантів, а потім нахиляється до сусіда і шепоче йому на вухо:

- Ні, я розумію: скрипаль теж людина і йому з чогось жити треба. Але навіщо він тягає з собою аж трьох дармоїдів?

Якось одного хелмського єврея запитали:

- Що б ти зробив, якби знайшов на тротуарі гаман, а в ньому тисячу дукатів?

Той відповів, не роздумуючи:

- Якби я знав достеменно, що то загубив мільйонер Бродський - нізащо б не віддав. А от якби я дізнався, що це власність нашого бідного шамеса Абрама, котрий такий бідний, що йому ще жодного разу не вдалося досита наїстися - повернув би, не роздумуючи!

А до речі, про Бродського, котрий мільйонер. Уточнюємо - той, тодішній. Дореволюційний. Їхав він якось з Варшави до себе в Київ і чомусь затримався у Хелмі. А оскільки це була п’ятниця, та ще й вечір, то пішов він до синагоги, як кожен правовірний юдей. Прийшов, сів, чекає служби. А її не починають. Він, природно, до місцевих, мовляв, що трапилося?

- Чекаємо, доки прийде шановний Янкель.

- А що то за один?

- О, шановний Янкель - то найбагатша людина в Хелмі!

І в суботу мільйонер Бродський мусив сидіти у Хелмі. Справи… Ввечері заходить до синагоги - та ж сама історія. Всі чекають, доки прийде шановний Янкель. І тут уже київський багатій не витримав, став перед людьми і закричав:

- Офірую всьому кагалу суму, котра дорівнює всьому статку шановного Янкеля!

Ну, звичайно, яка там субота, яка там служба - весь кагал побіг Янкелеві статки рахувати. Сиділи до ранку над паперами, зводили дебет з кредитом - і що ви собі думаєте?