Валерій Лапікура: Короп по-чорнобильськи

Що матеріального залишилося від Народу, про який ми писали? Кільканадцять перебудованих до невпізнання колишніх синагог, старі цвинтарі, у переважній масі старті з лиця землі, книги, газети та журнали на їдиш, яких уже ніхто не прочитає, бо з сучасних українських євреїв мови своїх предків не знає майже ніхто.

Не втримаємось аби не згадати сучасну історію - стовідсотково у стилі класичних єврейських оповісток. Письменник і драматург Григорій Ізраїлевич Офштейн, котрий зміг зробити кар’єру в СРСР лише після того, як змінив прізвище на Горін, незадовго до смерті раптом одержав запрошення до Японії. З’ясувалося, що його п’єсу за мотивами роману Шолом-Алейхема “Тев’є-молочник” переклали і поставили в одному з кращих театрів Токіо. На прем’єрі до Горіна підійшов чемний молодий японець і з традиційною усмішкою звернувся до нього на… івриті. Здивований Горін на мигах показав, що він цією мовою не володіє. Японець вклонився і перейшов на… їдиш. Григорій Ізраїлевич почервонів і, знову ж таки, дав зрозуміти, що і з цією мовою у нього справи кепські. Тоді японський поліглот, яке з’ясувалося пізніше, професор лінгвістики і перекладач п’єси, зітхнув і сказав російською мовою: “Вы неправильный еврей…”

Дивовижно, але від світу єврейського містечка збереглися не матеріальні чи друковані пам’ятники і пам’ятки, а таке ефемерне явище як гумор, втілений переважно у зібрані та зацитовані нами анекдоти і оповістки. Може, саме в них живе душа Народу?

2002-2007 р.

м. Київ