Валерій Лапікура - Короп по-чорнобильськи

У 1967-му році в Колонному залі Київської консерваторії проходив перший і останній конкурс українських троїстих музик. І на фінальному концерті якимсь чудом прорвалися на сцену останні справжні одеські клезмери: скрипаль, цимбаліст і “той, що з бубном”. Було їм на трьох якщо не всі триста років, то двісті п’ятдесят щонайменше. Проте не за віком жваві єврейські діди врізали такий фрейлехс, якого либонь поважані стіни консерваторії не чули за всі часи свого існування. Але, на жаль, чиїмсь усним розпорядженням відеозапис цього унікального концерту був негайно знищений.

Хочете почути, як звучав одеський клейзмерський оркестр? Пошукайте в Інтернеті, там точно є. Самі автори отак “Хава Нагілу”слухали.

Але повернемося до одеської епопеї з клейзмерськими оркестриками на трамвайних зупинках. Вагони ходили, зважте, чітко за графіком: як царський поїзд! Хвилина в хвилину. І от - вже безіменний музикант з одного такого майданчика придумав власну, виключно ексклюзивну мелодію, яку назвали “Сім сорок”. Бо саме о сьомій сорок ранку перший трамвайчик прибував на цю зупинку і за двадцять восьма вечора востаннє завертав назад на Одесу.

Мелодія так сподобалася, що місцеві меломани спеціально сідали в трамвайчик і їхали спочатку на зупинку, а потім поверталися через кінцеву на Старих Млинах аби ще раз почути справді дотепні і бадьорі ритми.

І було це саме в ті часи, коли малолітній Льодя Вайсбейн переконував своїх батьків, що він неправильна єврейська дитина, бо не має хисту грати на скрипці. І взагалі, у нього руки не звідти ростуть. Звучало це настільки переконливо, що старий Ося плюнув, махнув рукою і дозволив синові виступати в цирку, як той і хотів.

І що ви собі думаєте? Коли поважаний одеський лепетутник (маклер) Йосип Кельманович Вайсбейн прийшов на синів бенефіс в одеському цирку, його мало шляк не трафив. Синок таки грав на скрипці! Щоправда, висячи догори ногами на трапеції під куполом цирку. Але ж грав, швицер!

Причетність Леоніда Утьосова до написання “Сім сорок” - то, звичайно, одна з одеських легенд. Чудом збереглася платівка, випущена в 1910-му році у Варшаві. Там з одного боку якраз і записана мелодія “Сім сорок” без тексту. Навіть якщо запис був зроблений у рік створення пісні (що малоймовірно), то все одно Лазарю Вайсбейну тоді було лише 15 років.

Веселе і сумне - воно завжди поряд. На звороті вищезгаданої платівки була бадьора танцювальна мелодія - задерикувате танго під назвою “Красуня Молдаванка”. Звісно, малася на увазі не та циганка-молдаванка, котра вербувала наївних хлопців до партизанського загону, а район Одеси. Так от - філофоністи уважно вслухались у цей древній запис - і вхопились за голову. Мелодія, що забулася в гуркоті двох світових війн, якимсь дивом відродилася у тужному мінорному варіанті всесвітньо відомої пісні “Купите папиросы”.

Аби завершити тему “Леонід Утьосов і одеський фольклор”, розкриємо таємницю авторства ще одного ну дуже популярного шлягеру “Как на Дерибасовской, угол Ришельевской…”. Далі можна не цитувати, всі знають, що там було з веселою бабцею і шістьома нальотчиками. Так от - до цієї пісні Леонід Осипович мав безпосереднє відношення, хоча чомусь про це не згадував. Напевне - аби остаточно не розстроювати свого тата.

А воно як було? В 1917-му році, вже після того, як погнали царя, але до того, як об’явилися більшовики, в одному з одеських вар’єте з великим успіхом пройшла прем’єра музичного спектаклю “Одеські новини”. Сценарій і тексти пісень та куплетів написали три надзвичайно популярні одеські текстовики і фейлетоністи Яків Соснов, Михайло Ядов та Мирон Ямпольський. А виконав усе це 22-річний Леонід Утьосов. То, власне, був його великий дебют на музичній естраді. Як писали про нього потім, “єврейський хлопчик Льодя Вайсбейн міг народитися де завгодно. Великий співець Леонід Утьосов міг народитися тільки в Одесі”.

Веселі, хоча й не дуже пристойні куплети про реставрацію еротичного лібідо 90-річної бабусі пішли в народ першого ж вечора. Не тільки ми з вами, а й нинішні одесити, напевне, не знають головного підтексту. Скажіть на милість, якого біса ці шестеро попхалися до тої бабці? Геронтофілія в одному місці заграла? Аж ніяк!

У 1917-му році в будинку на вулиці Дерибасівській, ріг Рішельєвської була ювелірна крамниця!Ще щось треба пояснювати?

Таких пісень-історій збереглося чимало. І найцінніше в них те, що завдяки ним можна дізнатися про те, як жили “герої того часу”, невигадані, не прикрашені письменницьким пером, - прості люди. Послухайте як-небудь під хороший настрій, скажімо, пісню про одеський товчок - і матимете картину, не згірш від описаної Остапом Вишнею у його безсмертному “Ярмарку”. Тут тобі й перелік товару, тут і хлопець, що грає на гармошці так, що люди роззявляють роти, тут комусь наступили на ногу, тут свиня втекла, підібралася до тітки-роззяви, що заснула сидячи, і ум’яла весь її товар… тут всі задивилися на небачену на той час диковину - аероплан. І одразу ж, наслідок такої втрати пильності: у когось вкрали гаманець. У кого? Та ясна річ, що не у єврея, його на такі штучки не купиш. “Ой, рятуйте, гражданє хороші! Всі з кишені витягнули гроші!” - кричить постраждалий. І одержує у відповідь: так і треба, не будь такий бовван. На базарі не годиться витріщатися на аероплан. Одне слово - не зівай, Хомка, на те ярмарка.