Валерій Лапікура - Короп по-чорнобильськи

І нарешті, головне, пане фюрер. Де ви таке бачили, щоби одна людина, навіть якщо це єврей, так вдало впала у комин, щоби витерла собою всю сажу і друга людина, котра летить слідом, вибереться чистісінька? Оце і є єврейська мудрість, коли я верзу вам дурниці, а ви намагаєтеся давати на них розумні відповіді.

І ще до теми - Гітлер і євреї. Фюрер звернувся до свого астролога з вимогою визначити час його смерті. Той довго відмовлявся, та нарешті наважився:

- Мій фюрер, ви помрете в день великого єврейського свята.

- А конкретніше - місяць, число?

- Та якого б числа ви не померли, це буде день великого свята для всіх євреїв…

«Що таке капітал? Це те, що у Карла Маркса на папері, а у Бродського в сейфі».

Єврейська мудрість, записана Г. Сафріним

Ми вже пояснювали, що таке кагал. Як дослівно - то це орган самоврядування єврейської общини. Але самі євреї називають кагалом і всю общину. Про хелмський кагал ми вже згадували. Ну, там безодня мудрості, перевершити яку просто неможливо. Хоча і конкуруючі містечка теж не в полу лапсердака сякалися.

Одна бідна єврейська община на Галичині, здається, з містечка Турки, звернулася до багатого львівського єврея, котрий тримав вугільний склад, з уклінним проханням офірувати кілька вагонів палива на зиму.

Багатій відповів:

- Я не маю звички щось комусь дарувати. Бо інакше вже давно ходив би з торбою попід тинню. Але як правовірний юдей, згоден продати вам за півціни п’ятдесят вагонів вугілля.

Община погодилася. І замовила для початку двадцять п’ять вагонів. Що характерно - без передоплати. Бо на ті дивні давні часи слово честі ще чогось вартувало. Багатій виконав свою обіцянку, проте, коли і через три місяці гроші не надійшли, він дозволив собі у ввічливій формі нагадати містечковому кагалу про їхній борг.

У відповідь він одержав наступну аргументацію:

- Ваш лист щодо боргу нас вельми і вельми здивував. Нагадуємо, що ви офірували нам п’ятдесят вагонів вугілля за півціни. Отже, пільги складають вартість двадцяти п’яти вагонів. Ми їх і замовили. А щодо решти - то вона нам сто років снилася! З повагою - і т.д.

У містечку десь на Галичині (якому конкретно - замнемо для ясності) помер голова кагалу, старий єврей, котрий виконував свої обов’язки чимало років. Община влаштовує з цього приводу траурне засідання. Секретар кагалу вносить пропозицію:

- Так от, мої кохані, прибиті горем! Якщо ми вже зараз вчепимо у цьому залі портрет покійника, то цим благородним вчинком ми лише виконаємо наш святий обов’язок, який мали б виконати ще за його життя. Бо наш голова ще за життя заслужив, аби його повісили там, де він працював, тобто, на його робочому місці.

Старенький кантор чорнобильської синагоги видає заміж, скажімо так, не дуже юну дочку. А оскільки до обумовленої суми посагу, яку заломив вередливий жених, не вистачає чимало-таки грошей, то кантор звертається до кагалу з проханням видати йому зарплату за три роки наперед.

Кагал збирається, довго обговорює заяву кантора і нарешті доходить висновку, що вся ця справа вельми ризикована, беручи до уваги солідний вік прохача. Проте, кантор наполягає, аби його вислухали.

- Шановні, я вам все ж таки раджу спробувати. Бо що таке три роки? Якщо я проживу цей строк - то ваше щастя. А якщо помру - то моє щастя.

Рабин розповідає голові кагалу, що помер один із членів общини - порядний, молодий єврей. Громадський діяч здивований:

- Як це - помер? Щось я не чув, аби він хворів.

- З голоду помер, та й усе.

- Ребе, то неможливо. Якби він звернувся до мене, я би негайно попросив у кагалу про допомогу.

- Напевне, він посоромився.

- Ну, тоді, ребе, вважайте, що покійник помер від сорому. Я ж вам казав - у нашій общині жоден єврей від голоду не вмирав і не помре!

Перед Першою Світовою війною до Погребища завітав дуже багатий земляк із самого Санкт-Петербургу. Ну, звичайно, всі прибігли, хто подивитися, а хто зі значно серйознішими намірами. Проте, до високого гостя нікого не пускають. Бо спочатку має ввійти депутація кагалу і, звичайно, рабин.

В останню секунду під самими дверима голова кагалу виловлює з-поміж достойних євреїв такого собі Мотьку Хабада, місцевого ледарюгу, розбишаку і скандаліста.

- Мотька, ану киш звідси! Не плутайся у людей під ногами, бо заробиш!

- Що? - обурюється в свою чергу Мотька. - Та ви ще не знаєте, хто я такий! Графиня Вишнєвська сказала, що не пожаліє тисячу рублів золотом, аби хоч один раз глянути на мене.