Валерій Лапікура - Короп по-чорнобильськи

- Якось у віденській філармонії мав бути концерт симфонічного оркестру, котрим диригував цей, як його… з Італії… Тосканіні. Так от, публіка зібралася, а концерту все не починають. Як ви думаєте, на кого чекали? На цісаря чи на ерц-герцога? Ні, на нашого ребе з Гусятина.

- Теж мені, фігура, отой ваш Тосканіні. Разом із вашим ребе. От у нас у Києві в дворянському зібранні виступав піаніст із Санкт-Петербургу. Як же його - молодий такий, з наших… згадав - Рубінштейн. І що ви собі думаєте? На кого чекали і не починали? На генерал-губернатора Ігнатьєва? Обійдеться! Чекали, доки під’їде наш шановний бердичівський рабин.

Тут втрутився хелмський єврей.

- Хіба у вас рабини? Теж мені, знайшли чим дивувати! От коли наш хелмський ребе був у Римі, то його, ясна річ, запросив до себе сам Папа. Ну, а після прийому Папа Римський, як належить, одвіз нашого рабина на своїй фурманці до готелю. І що ви собі думаєте? Народ на вулицях показував на них пальцями і питав один одного: «А що це там за ксьондз сидить коло поважаного хелмського рабина?»

Наступна історія серед хелмських оповісток чи не найлегендарніша. Більше того, її й досі розповідають по всьому світі, приписуючи славу хелмських мудрагелів своїм землякам. Істину встановити легко - досить лише запитати: а де ж вона, шановні, ота гора, про яку йдеться? Щось ми у вашому містечку її не бачили.

А от якраз у Хелмі гора була. Усім горам гора. Та, власне, й сама назва містечка від цього походить: колись давно, ще по старослов’янському його іменували Холм. То вже потім переінакшили.

Так от - мали через ту гору певну незручність, особливо восени та взимку. Як сонце за неї сяде, так в одній половині містечка темно, а в другій можна світло ще не палити. Для християн, наприклад, це не має ніякого значення. А от для євреїв, чий звичай велить у певні свята запалювати свічки саме з настанням темряви, як ви розумієте, то проблема фундаментальна.

Отож, хелмський кагал не раз і не два розмірковував, що ж їм з тією горою робити, аж доки меламеда Зайнвела не осінило:

- Поважані євреї, я придумав! Давайте всі разом попхнемо цю гору куди-небудь убік, аби вона нам не затуляла сонця.

Пропозиція була настільки ж проста, наскільки геніальна, що весь кагал одразу побіг втілювати її в життя. Штовхали, штовхали, штовхали, аж доки не змокли. Зупинилися, познімали лапсердаки, акуратно поскладали їх докупи, перепочили трохи і продовжували пхати оту кляту гору.

Тим часом якісь абсолютно сторонні урвителі (не з місцевих) тихенько підкралися і поцупили всю купу одягу.

Ще за якийсь час Зайнвел випадково озирнувся і радісно закричав:

- Євреї, вже! Кінчай роботу! Ми ту гору так далеко запхали, що звідси й лапсердаків наших не видно.

Але пережила і сам єврейський Хелм, і його мудреців інша історія: під вищезгаданою горою текла річка, а через річку, як водиться, колись проклали місток. Із часом дошки настилу підгнили і почали ламатися. Спочатку люди просто спотикались і падали. А згодом почали через ті дірки провалюватися. У воду. Дехто навіть тонув. А декого вдавалося вчасно витягти.

Після довгих розмов про те, що треба щось із тим містком робити, ребе зібрав кагал і звелів усім думати. Думали, думали, думали - і нарешті вирішили: по той бік містка виділити ділянку під новий цвинтар для утоплеників, а по цей - побудувати лікарню для тих, кого пощастило врятувати.

Кажуть, що коли в ізраїльському кнесеті хтось із депутатів вигукує: “У нас парламент чи хелмський кагал, ми закони приймаємо чи місток через річку будуємо?”, то нікому не треба спеціально пояснювати, про що йдеться.

У хелмському хедері все той же Зайнвел екзаменує маленького Хаїма, котрий вперто плутає всі чотири сторони світу.

- Дивись сюди, Хаїм, що це?

- Стіна.

- То для тебе стіна, а взагалі це - північ. Запам’ятав?

- Так, то північ.

- А що у тебе праворуч?

Хаїм знову забув, що і де. Інші діти підказують, хлопчик повторює:

- Си… са… схід!

Вчитель радіє:

- А що у тебе ліворуч?

- Вза… вза… захід!

- Чудово! А що у тебе ззаду?

Хаїм раптом вибухає плачем:

- А ззаду у мене Моня Гецель і він мене голкою в дупу коле!…

Вже згаданий нами польський фольклорист Горацій Сафрін в молоді роки вирішив перевірити, чи насправді хелмські євреї такі, як про них розповідають? Пізно ввечері він приїхав до містечка, влаштувався у маленькому готельчику (колишній постоялий двір) і миттю заснув.