Чак Палагнюк - Снаф

Секс реінкарнував цю чудову, бідну дівчину, але вже як щось інше.

Кессі висіла вгорі та дивилася на все, що діялося, так само як я роблю це тепер.

За Шейлою сходами до підвалу спускається чувак із ведмедиком. Він обома руками тримається за перила з однієї сторони.

Шейла зісмикує секундомір, розірвавши шнурок на шиї, та жбурляє ним об бетонну стіну. Ще один крихітний вибух.

Ще один крок донизу, і Шейла каже: «Цей кнур ізжер таблетку сам».

Малий підходить до свого брунатного паперового пакунку, витягає теніски, джинси, футболку. Пасок. Вдягаючи шкарпетки, він питає: «Хто?»

Шейла складає руки на грудях. Дивлячись на телевізор, на те, як я дрючу непритомне тіло Кессі Райт, вона каже: «Мій батько».

Чувак із ведмедиком питає: «Хто?»

Бренч Бакарді.

Я. Мертвий і завислий під стелею, так само як плавала колись Кессі, після того як зупинилося її серце.

Шість сотень чуваків. Одна панночка. Світовий рекорд на всі часи. Обов’язкова річ у колекції будь-якого поважного збирача еротичних штучок.

Ніхто з нас свідомо не намірився зробити з цього снаф. Це брехня.

Якщо ви вирішили, що я був живий, то це зовсім інше. Я випив піґулку.

Застібаючи сорочку, малий питає: «То містер Бакарді мертвий?»

І Шейла відповідає, що сказати важко. Вона каже: «З його засмагою та всіми цими кілограмами бронзеру він здається здоровішим та живішим за будь-кого з нас».

Моя доня.

На телеекрані я спускаю глибоко в неживу щілку Кессі Райт, воскрешаючи її трахом. Безцінний кадр з оргазмом зіпсовано, він не годиться ні на що, крім як зробити якусь дитинку. Шейлу. Дурень я, дурень.

Тепер усе вже позаду. Ми стоїмо в завулку, після того як парамедики запитали Шейлу, чи є якісь близькі родичі. Родина, яку треба повідомити.

Це вже після того, як Шейла у відповідь похитала головою: ні. Струшуючи з волосся білі лусочки, маленькі, наче попіл від багаття, вона сказала: «Нікого. У цієї свині нікого не було».

У містера Бакарді нікого не було.

Це вже після того, як ми залишили в підвалі Дена Баньяна, який вдягався, але натягав сорочку навиворіт. Намацуючи ґудзики, він сказав: «Щодо нашого реаліті-шоу, то чому б не назвати його “Гаряча веде незрячого”?» Він натяг штані навпаки, потім перевдяг правильно. Потім, вивудивши телефон із кишені штанів, Ден Баньян натиснув швидкий виклик і, коли на іншому кінці відповіли, сказав не посилати ескорт. Усе вже скінчилося.

Старий, одутлий тип, якого вони посилали, вже не потрібний.

Роботу зроблено.

Потім Ден Баньян дзвонить, щоб сказати комусь так, тай, так, трохи термінової пересадки волосся. Потім дзвонить до ресторану, щоб замовити столик для нього та міз Райт на сьогоднішній вечір.

Тільки я та Шейла стоїмо в завулку, самі, сонце сідає з іншого боку будинку. Ці призахідні кольори, червоні та жовті, наче полум'я, лягають на інший бік усього навкруж. Шейлині пальці швидко перекладають купюри з однієї руки в іншу, а рот рахує: «…п’ятдесят, сімдесят, сто двадцять, сто сімдесят…» У правій руці в неї 560 доларів. Стільки ж у лівій.

Не переймайся, кажу я їй. Вона може й далі ненавидіти свою маму.

І Шейла знову перераховує купюри, кажучи: «Дякую». Вона витирає очі двадцятибаксовим папірцем. Вона висякується у п'ятдесятибаксовий та каже: «Чуєш, пахне чимось м'ясним?»

Я питаю, чи планує вона мене отруїти.

«Хіба ти не знав? — каже Шейла. — Ущербні люблять ущербних».

Ціанід та цукор. Отрута й антидот. Так, ніби ми врівноважуємо одне одного.

Навіть не знаю. Але цієї миті, стоячи з нею в завулку, за задніми дверима студії, з номером 72 все ще на моїй руці, ця мить здається мені самодостатньою.

Хлопці зі «швидкої» все ще всередині, масажують грудну клітину мертвому тілу містера Бакарді. Втикають у нього шприці, повні якихось ліків. Його очі міцно заплющені через те, що його мертвий рот розтягнувся в широченній посмішці.

І Шейла каже: «Чекай». З грішми, розділеними на дві руки, вона припиняє рахувати. Вона дивиться на зачинені металеві двері, з яких ми щойно вийшли. Двері зачинилися за нами. Після того як клацнув замок, після того як усе скінчилося. Шейла нахиляється, повертає голову, щоб притиснути до дверей вухо. Вона втикає носа в замок та нюхає. Її ніздрі притуляються до замкової шпарини та глибоко втягають повітря. Одна рука, з повною жменею грошей, тягнеться, щоби смикнути за клямку. Смикає сильніше. Її інша рука, з іншою жменею грошей в кулаці, вона стукає нею по металевих дверях. Стукає гучніше. Смикає сильніше. Шейла простягає мені обидві руки, кажучи: «Потримай цю фігню хвилиночку».