Чак Палагнюк - Снаф

Я дивлюся на неї зі своїми розтертими начервоно яйцями. Мої труси мокрі від води з мийниці. Я бездомний. Сирота. Нужденний та безробітний.

Ден Баньян, він дивиться. Не прямо на дівчину, а повертаючи вухо в той бік, де вона плаче, тепер уже справді плаче, її пальці придушують її подихи, її лице зарито в долоні. Номер 137 питає: «Кессі мертва?»

Змерзлий та нужденний, осиротілий та розтертий до живого м’яса, я відклеюю ліву, праву, ліву, праву ступню, липкими кроками підходячи до дівчини, і зупиняюся поруч. Стоячи в самих лише мокрих трусняках, я обіймаю її рукою за плечі, на яких здригаються петлі її в’язаного светра. Я охоплюю її і другою рукою, аж поки вона приймає мої обійми. Поки дівчина з секундоміром перестає тремтіти. Звісивши підборіддя через її плече, міцно притиснувши її голову до своїх грудей, я дивлюся вниз та бачу номер на своїй руці.

Однією долонею погладжуючи її по волоссю, я кажу: «Насправді мене звуть не номер 72…»

Навіть не знаю.

Мертві лусочки з її голови, прилипаючи до моєї руки, сипляться на підлогу. Дівчина з секундоміром зовсім розклеюється. Я нюхаю свої пальці та кажу, що мені подобається запах її шампуню. Я кажу, що вона, принаймні, знає, хто її справжня мама. Від її секундоміра, що упирається мені в пупок, холодно. Тримаючи її, аж поки вона не починає просто рівно дихати, я питаю, як її звуть.

І дівчина трохи відступає. Срібний хрестик, який я ношу на шиї, він прилип до її щоки та висить там, втиснений у шкіру. Вона відступає, і золотий ланцюжок мого хрестика провисає між нами, з’єднуючи її та мене. Ще один подих — і хрестик відклеюється, падає мені на груди, залишивши на її щоці вм'ятий червоний обрис.

Її секундомір залишив круглий, подібний до годинника відтиск довкола мого пупка.

Дівчина каже, все ще в моїх руках, вона каже: «От як моя мати ненавиділа мене…» Вона каже: «Я розказую людям, що мене звуть Шейла, бо моя справжня мати дала мені найпотворніше ім’я, яке тільки можна уявити».

Ім’я на її свідоцтві про народження, відтоді, як Кессі народила її.

Указівним пальцем однієї руки дівчина змахує сльози зі щік, швидко, ніби автомобільними двірниками, і повідомляє: «Ця сука назвала мене Зельда Зонк». Вона посміхається: «Як тобі така ненависть?»

Я обіймаю її, і мені якось неважливо, що в мене нема нічого за межами цієї миті, за межами цього місця. Що я не маю ніякого поняття, як мене насправді звуть чи хто я е. Просто тут її светр торкається моєї шкіри, і ця мить видається мені самодостатньою.

І Ден Баньян каже: «Ти сказала Зельда Зонк?» На іншому боці підвалу, посміхаючись, дивлячись на нас своїм вухом, містер номер 137 каже: «Вона справді назвала тебе Зельда Зонк?» І, струшуючи головою, він починає сміятися.

А я кажу, що моє справжнє ім’я Дарин, Дарин Джонсон, тримаючи Зельду доти, доки її щока не вкладається знову на хрестик на моїх грудях. Її секундомір тік-тік-тікає на шкірі мого живота.

Директор із кастингу «Метро Ґолдвін Майєр» відмовляла Робу Фітцжеральду тричі. Актор перечіпався, коли його просили пройти коло по кабінету, перечіпався так часто, що вона побоювалась, як би він не розбив її скляний кавовий столик. Фітцжеральд, колишній моряк, що перекваліфікувався в дальнобійника й тепер розвозив морожену моркву, посміхаючись, показував забагато ясен. Гірше того, він хихотів. Фітцжеральд розмовляв із підвискуваннями дівчинки-підлітка, й щоразу, коли він шпортався та зачіпався об власну ногу, він хихотів.

Ніхто не брав на роль цю бабу в штанях, поки його агент, Генрі Віллсон, не навчив його притискати губи до зубів, усміхаючись. Віллсон навмисно звів Фітцжеральда з іншим актором, що хворів на гострий фарингіт. Коли Фітцжеральд заразився і горло його повністю запалилося, агент наказав йому кричати й верещати, поки його голосові зв’язки не вкриються рубцями. Після цього голос актора став нижчим — басовитий, рипливий рик. Голос чоловіка. І звати його стали Рок Хадсон.

Обожнюю те, що Кессі Райт знала ці сторінки голлівудської історії. Той факт, що ми обоє знали так багато про одні й ті ж дрібнички, — про те, що Таллула пила потовчену шкарлупу, а Люсі відтягала своє обличчя назад, — він і змусив мене закохатися в неї. Більшість подружжів виникають через менш важливі речі.

Кессі знала, що Мерилін Монро підрізала один підбор коротше за інший, щоб її задниця по-справжньому вихляла при ході. Кессі знала, що вічні пневмонії та бронхіти Мерилін, найпевніше, були спричинені її звичкою занурюватися в ванну, повну товченої криги, перш ніж з’являтися в кіно чи просто на публіці. Годинами лежачи гола по шию в кризі, накачавшись наркотиками, щоб не відчувати болю, Монро отримувала оті самі пружні підняті цицьки та сідницю на цілий день.