Чак Палагнюк - Снаф

Вона каже, що тільки ціле життя, сповнене мук, злості та ненависті може надати тобі наполегливості годинами чекати за рогом, під дощем чи сонцем, тинятися на автобусній зупинці в надії, що там нагодиться Кессі Райт. Щоб помститися.

Сирени різко змовкають, залишаючи нас у тиші, ренґлер, я і актор номер 72 дивимося одне на одного в порожній кімнаті.

І пошепки, але все одно гучно в новоявленій тиші, актор номер 72 каже: «Ти вона».

Актор номер 72 ковтає свою бодягу зі слини та цукру й каже: «Ти та сама загублена дитина Кессі Райт». Каже: «І Кессі навіть не знає».

Зминаючи порожню бляшанку в кулаці, ренґлер каже: «Поправочка…» Посміхається. Вона каже: «На даний момент я та сама… дуже багата… загублена дитина».

Ренґлер, її ніс — це довгий, прямий ніс Бренча Бакарді. Її чорне волосся — його волосся. Її губи — його губи.

Я питаю, як так сталося, що вона стільки знає про ціанід.

І знаєте що, актор номер 72 притьмом кидається до вбиральні відтирати свої яйця.

Може, за одну сигарету до того, як я привела до студії містера Бакарді, нашого замикаючого, міз Райт показує пальцем на склянку з апельсиновим соком. Манить мене пальцем, щоб я принесла їй склянку. Змахує рукою — раз-два-три, — щоб я принесла їй сік швидше.

Склянка з соломинкою, я приношу її. Пригинаю соломинку до її рота.

Міз Райт підгукує мене пальцем, щоб я нахилилася ближче. Так близько, що я чую запах її поту. Бачу сиві корені її білявого волосся. В один подих чую сморід загуслої сперми, схожий на запах відпливу. Її губи не зважають на соломинку, вони промовляють: «Я знаю». Вони шепочуть: «Я знала з тієї миті, коли ми зустрілися в кав’ярні». Тихо, ніби співає колискову, міз Райт каже: «Я трохи не закричала, так ти була схожа на мене…»

Щира правда.

Крутячи головою туди-сюди, тікаючи від трубочки, міз Райт розтягає в посмішку свою помаду: «Цитуючи того останнього молодого чоловіка… Я хотіла дати тобі нове життя».

Вона каже, що Ричард Бертон трохи не загинув, знімаючи в Мексиці «Ніч ігуани» з Авою Гарднер. У розпалі третьої дії Бертон мав перерізати мотузку, на якій була прив'язана жива ігуана, та дати їй утекти до джунглів. Звісно, він перерізав, але проблема була в тому, що ігуана провела довгі тижні з вічно п’яними Авою, Ричардом і Джоном Х’юстоном. Ящірка нікуди не побігла. Щоб зняти сцену як годиться, до ігуани підключили струм, і в ту мить, коли Бертон звільняв її, стукнули її 110-ма вольтами.

Біда була в тому, що Ричард Бертон усе ще торкався ігуани. Він узяв на себе весь заряд крізь ящірку й трохи не помер від електричного удару. Один із найвідоміших акторів світу й повзуча, луската, холоднокровна рептилія, засмажені ледь не до смерті одним і тим же ударом електричного струму.

Щира правда.

На цьому міз Райт посміхається: «Приємно тобі витратити всі ці гроші зі страховки…»

І перш ніж вона вимовить ще слово, я встромляю пластикову трубочку ій у рота. Просуваю її аж до задньої стінки горла. Затикаю відьмі рота, щоб вона змовкла.

Дівчина з секундоміром ставить свою ліву ногу, потім праву, потім ліву по сходинках униз, прикривши рота обома долонями. Притискає їх обидві міцно, ніби хоче утримати щось усередині. Її очі жахливо розширилися та забули, що треба кліпати; такі сухі, що зовсім не блищать, хіба трішечки, як блищить скло. Скло в її секундомірі. Її пальці притискаються, аж шкіра стає білою, вся кров відлинула від її пальців та обличчя, поки вона йде, лівою-правою, за кожною ногою дедалі нижче.

Навіть не знаю.

Щоразу, коли вам доводиться бачити, як хтось помирає, помирає насправжки, згадайте вигляд оргазму в кінці порнухи. Їхні роти хапають хоч іще один ковток повітря. Їхні шиї покручені від вен і натягнутих струн м’язів, розписані ними, наче павутиною, їхні підборіддя рухаються, вишкірені щелепи вгризаються в повітря. Шкіра на щоках натяглася, загортаючи губи, відтягаючи назад вуха, перетворюючи очі на щілинки, поки передні зуби силуються відкусити ще один найбільший шматок життя.

Подивіться «Третю світову повію», і ви побачите, чому деякі люди кажуть, що сцена смерті — це просто ще одна сцена кінчання.

Дівчина з секундоміром спускається до підвалу та зупиняється. Вона здирає рожеву шкіру зі своїх рук, потім здирає блакитну — вивернуті навиворіт гумові рукавички — та кидає їх на підлогу, де вони простираються, пласкі та неживі, мов надувна секс-лялька. Руки дівчини ковзають вгору, щоб закрити її обличчя. Шкіра на її руках здається старою від зморшок, просоленою довгим упріванням у рукавичках. Її плечі підіймаються, зігнутий хребет випростується, коли вона глибоко вдихає запах сечі, дитячої олії та власного поту. Видих вилітає з її рота рваними поштовхами, струшуючи всім її тілом.