Галина Тарасюк - Блудниця вавилонська

— У мене є проект, — оговтавшись від несподіванки, зашепотів Родіон і заспішив до виходу так прудко, що Марсалія ледве встигала за ним.

— Як це — проект? — не зрозуміла значення терміну, що тільки-но входив у мовний обіг столиці початку незалежних дев’яностих.

— Ну, типу ідея, план…

— В мене теж є ідея і план… Як переплюнути Кашпора з Чудаком.

Родіон оторопів. Наївний! Він мав її за просту, як обцас, селючку, а виявилося, що вона може фору дати самому Кашпору! І мудріша, і далекоглядніша. І приїхала сюди не ради його прищавої персони, а задля справи, і не лише з проектами, а й зі своїм бізнес-планом.

Авто нечутно мчало степами, розпікаючись від швидкості і спеки. Спали, прихилившись головами до вікон, розморені охоронці. Вдавали, що сплять, Родіон і Марсалія, згадуючи, як майже бігли Хрещатиком. Мовчки. Він — попереду, вона — за ним. Як двоє змовників. Вони й справді були змовниками. Біля Парламентської бібліотеки перебігли вулицю і подерлися на гору.

— Тут нас ніхто не побачить і не підслухає, — вибравши безлюдне місце між кущами, сказав тоді ще засапаний Родіон і накинувся на неї, як переляканий горобець на кішку:

— Ти уявляєш, на що замахнулася? Уявляєш, які за ними люди стоять? Які… сили? Цека — не менше! А які гроші! Ти хоч розумієш…

— Розумію, — сказала Марсалія таким тоном, що Родіон осікся. Дивився на неї довго й уважно, ніби вперше бачив. А надивившись, підозріливо спитав:

— Звідки?

— Від однієї тітки, яка сама служила у тих службах і силах, як ти кажеш, не ким іншим, як простим «разработчиком-испытателем секретного психотропного оружия». І тітка ця — перед тобою.

— Ну, даєш, дівко… — побілів Родіон. — Брешеш!

— Авжеж, брешу! І тільки в тому, що була не «разработчиком-испытателем», а самою психотропною зброєю… Ти недаремно соромишся поряд зі мною дефілювати Хрещатиком… — не проминула вколоти невдячного міщуха.

Та бідний Радько був надто заклопотаний, щоб реаґувати на її шпильки. Марсалія справді вразила його. Ця периферійна курва, що, як йому здавалося, не тямилася від щастя, коли він топтав її, наче курку, на очах у чоловіка, виявилась не такою простою… або він нічого не розумів… Нахабний зелепух зів’яв, як підтятий лопух. Глянувши на Марсалію, що тишком насолоджувалася реакцією, примирливо розвів руками:

— Ну, тоді я… не знаю, що робити…

— Зате я знаю: вертатися на радіо і робити зі мною передачу. Про те, про що хочуть чути слухачі… Познайомити із жінками свого колективу, з дружинами письменників, депутатів й інших представників нервових професій. А я вже з ними сама раду дам. І ще — жити разом, думати разом і робити усе разом. Нас чекають великі гроші. Повір мені. Як-не-як, я ще й оракул-провидиця. — І раптом, схопивши його за ремінь, різко притягнула до себе, обпалюючи безсоромним вогнем пухирчастий писок дурноверхого зеленця:

— Гги-и-ину… Ги-ну за тобою, любчику солоденький…

Як шумить в голові… Від цих довгий, втомливих переїздів шумить в голові… Чи це шумляють гаї над Дніпром? Але крізь шум, крізь пристрасний лепет закоханого Родіона вона чує сталевий безпристрасний голос Учителя:

«Дорогесенька, з цього дня ти вже собі не належиш… Ми на тебе не даремно гроші тратили. Запам’ятай: те, чого ти навчилася, не приватний бізнес, а дуже серйозна справа… Не здумай дурити нас… Під землею знайдемо. На дні моря виловимо, з космосу дістанемо. Ми — держава в державі. Царства, імперії, системи, союзи розпадаються, а ми є і завжди будемо. При всіх формаціях, системах, режимах. Ми — вічні. Ми — основа основ. Ти повинна гордитися, що належиш до нас…».

Спочатку вона думала, що Учитель жартує або хвалиться, але, глянувши в його жорстокі, холодні очі, зрозуміла: він попереджав. Вони справді ні перед чим не зупиняться. І вона злякалася, дуже злякалася, бо дуже вже не хотіла «належати їм». Досить з неї… співпраці… Може, це комусь і подобалось, може, хтось тим і гордився в душі, та тільки не вона….

Єдиний був порятунок — стати відомою. Відомих і знаменитих важче дістати. Тож нехай вони собі розкручують чудаків і кашпорів, а вона буде — Марсалію славити!

— Зупинись! Її треба привести до тями, — наказав водієві Родіон і зачав злегка термосити сплячу пророчицю за барки, гукаючи:

— Вставай! Прочумуйся! Під’їжджаємо!

— Ти раніше чемнішим був, — образилась нібито розбуркана нагло Марсалія.

— Ти теж. Виходь з машини.

— Ще чого! — обурилася цілителька.