Галина Тарасюк - Блудниця вавилонська

— Мацю, серце, ходи додому, Дана скучила, все питає: де мама?..

Поет свою Музу Марґариту , як він називав Марину, не затримував. Не боровся за неї з чоловіком і не оспівав у безсмертних своїх віршах. Не встиг. Помер від цирозу печінки. Якби вона знала, що він хворий, раніше зайнялася б цілительством . Бодай настоянками та чаями трав’яними напувала б… А так… хай спочиває та в раю душі праведні віршами звеселяє. Їм було добре удвох — і за це спасибі!

Марсалія сумно усміхнулась і переклала просвітлілу голову на плече того янгола , що зліва сидів, наслухаючи, як той, що справа, полегшено зітхнув, задвигав онімілими плечима, завертів шиєю.

Провидиця спостерігала цю розминку крізь примружені повіки, а бачила чомусь Аристарха Миновича. До повноти її жіночого щастя Аристарху Миновичу не вистачало чоловічої снаги. Що вона не робила, якими травами цілющими не поїла його, які рецепти молодильні не застосовувала — не помагало. Доводилося вбогість тілесного контакту компенсувати розкішшю інтелектуального спілкування. Потерпаючи від старечого безсоння, патріарх провінційної сцени крізь ночі, як Шахерезада з казки, оповідав їй історію українського театру та кіно із своєю безпосередньою участю в тому. До історії зародження вітчизняного телебачення не дійшло — Аристарха Миновича однієї такої безкінечної ночі забрала «швидка допомога» і не повернула Маріурі , як корифей називав її, плутаючи Марину з Маріурою , як вона — Аристарха з патріархом…

Тож Маріурі зосталися тільки спогади, мініатюрний бюст Аристарха Миновича, який патріарх сцени подарував їй разом із чорноперим боа покійної дружини-актриси напередодні відходу в кращий світ , і — страшний поголос. Про неї пішли плітки, нібито вона справді чарівниця: з ким тільки переспить, той вмирає. От і патріарх… чи то — Аристарх Минович переставився вслід за поетом… А про те, що Аристарху, як і належало патріарху, було вже сто років, наче й забули. Як і те, що поет не вилазив із чарки… Єдиним спростуванням тої брехні несосвітенної про її роковане чародійство був Михайло, з яким вона нівроку півжиття прожила, дочку народила, а йому й по сей день нічого не вадить.

Тим більше, що в одній розумній книжці — «Вампіри і донори» — знайшла пояснення довгого життя і квітучого здоров’я свого блаженного чоловіка. Пліткарі тяжко помилялися, жаліючи святого мученика Михаїла , бо, книжка писала, йому, як донору по життю, якраз і треба такої стерви - вампірки , як вона, щоб не залила дурна кров. Отож і виходило, що Марсалія ще й нібито своїми вибриками та загулами (мимоволі вже й сама про себе чортзна-що подумаєш, наслухавшись інших) рятувала його від смерті. Але кому що доведеш? Тим паче у провінції, де одне одного знає, де смерть — ліпше, ніж неслава…

… Її викликав у райвно.

— Марино Андріївно, — начальник хвилювався, — ваш темперамент і схильність до авантюр вас згубили.

Кинулася шукати Вакара, але той мов крізь землю провалився. Тоді вона зібрала торби і прийшла до Учителя. І той, замість того щоб привітати з поверненням, прицвяшкував її до підлоги жорстоким холодним поглядом:

— Да, у тебя есть талант. Но для того, чтобы выпустить тебя на массы, надо еще очень-очень много над тобой поработать. И надо ехать в Киев. В отряд психонавтов. Ты готова? Решай.

Їй пересохло в роті: Учитель майже повторив слова Вольфа Мессінга. І їй знову потемніло в очах від сліпучої пустелі, що поволі всмоктувала її в себе, як піщаний коловорот.

В реальності це видіння-провидіння провіщало дорогу на Київ, а далі — у світ незвіданий, хисткий, химерний, лукавий… Страшний світ, але там чекала її слава й гроші.

— Хоч сьогодні, — видихнула.

— Тоді їдь додому і чекай мого повідомлення, — перейшов Учитель на українську мову і буденний тон.

Вона чекала і дочекалася: дорогу до слави й грошей їй перебіг Кашпор. Цікаво, що в той самий день, коли вперше по республіканському телебаченню мав транслюватися зі столичного стадіону його сеанс масового зцілення, під її ворота на задрипаній легковушці під’їхав Вакар. Розмова була коротка, мов наказ: подивитись, як працює з народом цей чоловік. Звісно, до Кашпора їй, аматорці, далеко. Він професійний психіатр-практик, послугами якого користуються навіть секретарі ЦК КПУ. У нього неабияка сила волі, гіпнотичні здібності і харизма. Отож, хай вчиться, як володіти масами. І не переживає: Учитель придумав для неї також роботу, але в іншій ролі — народної цілительки. Так що най вона не вередує і не дується, а йде до бабів-шептух , їде в Карпати — до всіляких відьмаків і діючих мамів — набирається грамоти й досвіду. А як набереться, тоді й покличуть…