Галина Тарасюк - Блудниця вавилонська

Цього разу її не гойдало, не колихало і нікуди не несло на солодкій хвилі ейфорії. Відчуття реальності було світлим і гострим, хоч на душі стояла тупа тиша і благодать. Певно, впорснули заспокійливе, подумала. Очевидно, наркота скінчилась, або Родіон сам бавиться , а тому на ній економить…

Вдивляючись у безмежні степові простори за вікном авто, Марсалія несподівано подумала, що у всіх своїх бідах винна вона сама… І все тому, що не вміє ходити прямими дорогами, а все по колу, по колу, як контужений пес… Вона ж могла вибитись у люди ще у студентські роки, коли стелилася їй пряма доріженька до високої керівної посади — спочатку в містечку, тоді в області, згодом, може, і в столиці, вона мала для цього, як тоді казали, усі дані. А головне — вміла «працювати» з людьми. Школа Учителя. Це він її навчив, як переконливо вимовляти ленінську фразу: «Верной дорогой идете, товарищи!». Як запалювати на трудові й ратні подвиги, як життя класти на вівтар Вітчизни… Вівтар… Не могли атеїсти знайти підходяще слово у своєму революційному лексиконі, то в Біблії позичили…

Хоча насправді, як згодом проговорився Учитель, її готували до серйознішої роботи. Можливо, страшно й подумати… у…розвідці. Від цієї звістки їй аж дух забило: йо-ма-йо! А вона ж то думала: чого це вони вивчають її гіпнотичні таланти, екстрасенсорні можливості і здібність до іноземних мов. Кілька вона знала з дитинства на побутовому рівні, оскільки виросла в традиційному для їхніх країв поліетнічному містечку, серед нащадків німецьких та польських колоністів, євреїв-хасидів, вірмен, румунів та російських старообрядців. Та й у роду було намішано: одна баба по-румунськи «ворбеск ші ворбеск», друга польською «пшекає» і в костел щонеділі ходить, один дід — шваб, другий — із липова «сбйоґлий». Оце інтернаціонал! Нічого дивного, що з такою мішаниною у них в роду ніхто ніколи про політику не говорив, бо що б не сказав — буде комусь поперек. Тож були контетні, що прийшли совіти, і тепер можна називатися просто «совєцьким» і далі жити собі за принципами: «моя хата скраю» та «тримай язик за зубами — будеш їсти борщ з грибами». І з пролетарсько-селянським походженням було все гаразд. Овва! Такого забито-темного походження ще пошукати… Її тата з мамою взагалі нічого, крім мамалиги і чарки, не цікавило…

Отож її, майбутню Марсалію, вважай, школа і комсомол виховували і формували в радянському дусі. Активна громадянська позиція, комунікабельність, зваблива зовнішність і авантюрна вдача — ці «заслуги» не тільки відкрили їй дорогу спочатку на «ін’яз» університету, де вчилися лише діти обкомівців, прокурорів і каґебешників, а після його закінчення — в «Інтурист» чи Товариство «Україна», де працювали ті ж самі, а й, за «гарної поведінки», — до ризикованої професії «шпіонки» не дуже популярної серед «золотої» радянської молоді.

І раптом — усе пішло шкереберть. Уся перспектива. Чому? Збіг обставин. Важких, чорних, непередбачених…

По-перше, усі плани переколотила перебудова, яка почалася в той день і час, коли її мали відправити на вишкіл у Москву. А звідти… Можливо, і в Америку… Однак, усе, все полетіло до діючої мами!

Батьківщина в небезпеці, — сказав Учитель. І її направили… на барикади в рідному краї, на які лізли з різних боків ошалілі від свободи місцеві румуни, поляки, російські «реваншисти», що понаїжджали сюди після війни та згодом — на будівництво військово-промислового комплексу, а також пробуджені до «боротьби за волю і державність» українці.

…То були тривожні, страшні, але й романтично-авантюрні часи, особливо на Заході України. Бо люди справді пробудилися, але кожен — зі своїм задавненим болем, гнівом, образою. Люди, які ще вчора жили в мирі і дружбі, ставали… ворогами. Навіть у її родині! Агій! Раптом баба-румунка обізвала діда-кацапа окупантом. А баба-полька діда-німця фашистом! Баби подуріли! Брат на брата пішов, сусід — на сусіда. Замість того, щоб об’єднатись у боротьбі з «комуністичною гідрою», виясняли з піною на губах, чиї предки першими прийшли у краї благословенні, хто — автохтон, хто — зайда, а хто — «завойовник». Згадували одне одному і «заслуги перед партією і народом»… А її тато з мамою від цієї колотнечі просто запили з горя…

Ось тобі й «батьківщина в небезпеці»… Учитель був суворо недосяжний. Як Будда. Отож, її викликали і сказали: іди на барикади! Іди в РУХ, у «Просвіту», записуйся в усі організації, які вони створюють. Очолюй, організовуй, і, звичайно, інформуй. Нам головне — щоб не вийшла ріка з берегів і не знесла нас усіх разом з кордонами і Союзом.