Галина Тарасюк - Храм на болоті

В сум’ятті глянув на північний схід, туди, звідки прийшов і куди ось уже двадцять років поглядав з тривогою: у ясно-голубому небі над тим місцем, де за лісами мав бути Чорнобиль, висіла зловісна сизо-лілова хмара… І все зрозумів: битва триває!

З тривогою переступив поріг і скам’янів: Богородиця плакала кривавими сльозами!.. Хотів упасти на коліна, але почув тихий, наче мамин голос:

— Мерщій вставай і йди! Там, куди прийдеш, спитай кожного з царів людських:

«Ви що, не відаєте, що трапиться завтра, яким стане ваше життя?»

Скажи:

— Дихає сіркою пекло і не за горами день, коли буде відкинутий навіть від гробу свого кожен, хто землю свою руйнував і свій народ убивав! І прийде цей день, і понижиться гордість людини, і високість людей, і буде високим Сам тільки Господь того дня, і божки срібні, й божки золоті і божища — усі минуться!

— Вони не повірять, Мати Божа! Подумають, що я божевільний! Гірше! Вони не пустять мене й на поріг!

— Не говори про всіх. Кажи про себе і свою віру. Хіба ти не знаєш, що кожному буде по вірі його?

— Але ж я молився… Я за всіх них молився, але вони не вважали за потрібне пізнати Бога, то чи захочуть почути мене! І що я скажу їм таке, чого вони ще не чули?!

— І сказав Ісус: «Коли до царів і правителів поведуть вас за мене, не журіться, як або що говорити — тієї ж години буде вам дане, як маєте говорити, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого у вас промовлятиме».

Від цих слів отець Георгій заспокоївся: якщо це було Об’явлення, що Бог відкриває йому Знання, до цього закриті, то він готовий сповняти Його Волю. Піднявся з колін, підійшов до чудотворного образу Богородиці, зняв його, загорнув у вишитий Ольгою Михайлівною рушник, пригорнув до грудей, замкнув церкву і пішов через трясовину не питаючи броду туди, де за лісами-болотами сяяв невидимими золотими церковними банями Київ.

«Повертаються вітри на кола свої», — подумав, згадавши середину квітня 1986 року, контрольно-пропускний пост ЧАЕС і бліде обличчя Божого посланця, якого прийняв за божевільного… А що чекає його, раба Божого Георгія, у тому світі, з якого він втік?

Тим часом, на протилежному боці болота, миряни, нарешті, діставшись живими-здоровими берега, збуджено обговорювали нічні події-чудесії. Нікому не вірилося, що таке пережили, але те, що допіру, ось-ось, тільки-но перейшли самостійно трясовину, і ніхто не втопився, а деякі навіть ніг не забруднивши (!), свідчило, що минула горобина ніч не приснилась, а була насправді!

Юрій останнім ступив із хисткої купини у м’яку лугову траву, і з полегкістю зітхнув, відчувши під ногами надійну твердь. Мимоволі глянув туди, де ще недавно мерехтів зловісним пульсуючим світлом бандитський «майбах» і… вмітив (чи привиділось?) як нібито тінь упала на те місце в гущавині, далі різко зірвався вихор, сколихнув підлісок, шугнув у верховіття старезних осик і хляпнув разом із збитим воронячим гніздом у багну!

«Так я не помилився! І не примарилось мені: он хто буянив цілу ніч!.. Да-а-а, не з простими хлопцями я мав справу!», — подумав Юрій і озирнувся, сподіваючись побачити на тім боці трясовини одиноку постать отця Георгія. І… не повірив власним очам: там, де ще мить тому простиралося Криваве болото — зеленів невисокий пагорб, а на вершині його сяяв маківками та хрестами золотими старовинний, дивної краси, дерев’яний храм.

— Неопалима купина. Кажуть, її бачать тільки посвячені, — сказав хтось зовсім поряд. Юрій озирнувся: дівчина на ймення Леся.

— Ви теж її бачите?! — спитав пошепки, ніби боявся пробудитися зі сну чи сполохати міраж.

— Бачу! — луною озвалася дівчина.

Галина Тарасюк — поет, прозаїк, критик, перекладач. Автор 20 книг поезії і прози: «Горельєфи», «Сотворіння гнізда», «Світло джерела», «На трійцю дощ», «Любов і гріх Марії Магдалини», «Дама останнього лицаря», «Між пеклом і раєм», «Жіночі романи», «Янгол з України», «Новели», «Мій третій і останній шлюб», «Цінь Хуань Ґонь», «Короткий танець на Віденськім балу» тощо. Лауреат Державної літературної премії ім. Олеся Гончара, Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди, Всеукраїнської літературної премії ім. Володимира Сосюри, літературної премії ім. Григорія Косинки, літературно-мистецьких премій ім. Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської, Ліги українських меценатів ім. Дмитра Нитченка, а також премій журналів «Березіль» та «Жінка». Її книги «Янгол з України» та «Сестра моєї самотності» визнані «Книгами року» на конкурсі Київської міжнародної книжкової виставки у 2007-му та 2009-му роках.