Галина Тарасюк - Храм на болоті

Але дні поминальні не лише для скорботи, а й во славу тих мучнів і лицарів, яких було більше серед українського народу, і чий дух незборимий досі тримає цю землю і небо над нею. Тож нині настала найвища пора згадати і вознести соборно до Бога і Богородиці, Пресвятої Діви, молитву і за тих героїв, що полягли за нас з вами ще понад триста літ тому, у ці дні, у цих болотах. Мужніх оборонців України, на честь яких зведений Божою милістю наш Свято-Покровський Храм. Молімося, брати і сестри, благаймо Бога відпустити їм, витязям, лицарям нашим, свідомі й мимовільні прогрішення та відкрити їм врата до царства Божого, і прийняти їх до воїнства небесного.

Та перед тим, як звершити Літію по убієнних героях, послухайте цю славну, хоч і трагічну історію про прадідів наших — козаків і ополченців війська гетьмана Богдана Хмельницького.

Отець Георгій враз міцно заплющив очі, ніби боявся осліпнути від блискавки небесної, і безгучно спитав:

— Господи, невже Ти простив мені, Господи, гріхи мої тяжкі? Невже послав мені Благодать говорити людям істини Твої?! Невже дав мені дозвіл на відпущення чужих гріхів? Спасибі Тобі, Господи…

Миряни, завваживши, що їхній священник раптово замовк, стривожено принишкли. Але отець Георгій тої ж миті розплющив очі, і, заспокоївши паству своїм «тихим» усміхом, почав казання:

— Ви, всі присутні у Храмі, вчилися в школі, і знаєте, що недалеко від нас, під печально знаменитим селом Берестечком, саме у цю пору понад триста літ тому сталася велика битва українського народу за свою свободу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. У кривавій, не вкритій славою війні загинули сотні, тисячі козаків, та не згинула Україна… І не згинула тому, що на оборону її стали триста українських спартанців. Стали ось тут, у цих болотах, на цьому місці, де стоїть Храм Покрови Пресвятої Богородиці… Тож, дорогі мої браття і сестри, прошу вас оглянутися разом зі мною у ті далекі часи і пригадати собі і дітям своїм, як це було і як це записано в нашу історію.

А записано так: 28–30 червня 1651 року під Берестечком відбувся генеральний бій козацького війська Богдана Хмельницького з поляками, який скінчився перемогою польської армії. Про перебіг битви збереглося багато свідчень, але всі вони настільки розбіжні, стільки в них дивовижного і легендарного, що тяжко скласти собі ясну картину тих жорстоких триденних боїв. Панує думка, що саме в час битви, як і перед тим під містечком Зборовом, зрадив козаків татарський хан. Він не тільки сам кинувся тікати, відкривши ворогові лівий фланг козацького фронту, але ще й захопив силоміць із собою самого гетьмана Богдана Хмельницького у той час, коли той кинувся було його перепиняти. Однак тепер історики доводять, що причиною польської перемоги над козаками під Берестечком була не зрада хана, а перевага польської артилерії, значна підмога двадцятитисячної німецької піхоти, добре вишколеної в Тридцятилітній війні, високі бойові прикмети польської кінноти, а головно — перевага польського плану бою, виробленого німецькими генералами. В результаті чого татари справді не витримали згубного гарматного вогню, сконцентрованого проти їх позицій, і почали в паніці відступати. Цим вони відкрили козацькі позиції з флангу. Та все ж козацький табір устиг «замкнутися», і цілих десять днів відбивав завзяті штурми й витримував облогу. І це тоді, коли самого Хмельницького в таборі вже не було, бо він, визволившись нарешті з ганебного полону зрадливого татарського хана, кинувся збирати нові сили на оборону краю, а команду над табором передав вінницькому полковнику Іванові Богунові.

Тим часом 10 липня Богун, змучений облогою, почав уночі потихеньку виводити своє військо з табору і вже вивів був значну частину артилерії й кінноти, але тут зчинилася тривога: поляки, побачивши відступ, вдарили по табору. Під натиском вимуштруваного війська неприятеля чимало українських вояків, переважно обозної челяді і повстанців-селян, загинуло в болотистих заплавах річки Стир, що прикривала козацький табір з тилу, багато полягло під шаблями ворога. Загинув і митрополит Йосаф, який старався вгамувати паніку й зупинити втікачів. На жаль, у руки поляків потрапила похідна канцелярія гетьмана Хмельницького з усіма дипломатичними документами та клейнодами, 28 гармат і багато всякої зброї. Одначе більша частина розбитого козацького війська встигла відступити в напрямку Києва. Але війна — є війна. Нелегко далася перемога над козаками й польській армії. Поляки, ослаблені через нестачу провіанту і хвороби, теж понесла великі втрати.