Галина Тарасюк - Ганька – сама собі ворог

— О! А хочете, я вам пранічка куплю? Або хальви? — радіє нагоді щось купити і хазяйкою при грошах себе показати Ганька.

— Нє, бабо, ми не хочемо пряників… І хальви теж. Дайте нам грішми… — просять Вітя й Міта та так уже зазирають в очі, так зазирають… Ганька дістає з польської торбешки гаманець, порпається в ньому, дає хлопцям по два гривні.

— Мало, — кажуть діловито Вітя й Мітя, — нам треба по десять, машинки хочемо собі купити…

— Тітко Ганько! — де не візьмись Людка Марусина. — Мені треба на колготки… Лиш мамі не кажіть… — Це всі ваші? — дивується продавщиця прищепок.

— Мої… — займається гордим світлом темне личко Ганьки. — Мої! І це ще не всі! І всі гостинців хочуть!

— Хватить уже з тими гостинцями! Дітей чужих годувати! — перед Ганькою вже не лиш голос, а й сама Гафійка. — Іди купи собі госиледиць. Ти ж хтіла!

«Ну що за характер! Їж собі свої госиледці! І не чіпай інших! Нє, як не спаскудить Гафійка Ганьку перед людьми, так не живе!» — ледь не плаче бідна Ганька і спішить зовсім у протилежний від оселедців бік.

От яка добра людина Ганька, а вбила б Гафійку. Отаке сказати… про чужих дітей… Які ж вони чужі? І що подумає про неї та продавщиця? Що якась убога одинока ще й не сповна розуму ходить, прищепки купляє і про онуків бреше?! І як вона докажеш цій жінці, що — хазяйка, що не сиротина-самотина, а путня людина? Що й родина її шанує, от недавно телефон племінники подарували, мобільний. Ні в кого з її товаришок такого нема, а в неї є! Але Ганька не хоче прирікатися з Гафійкою, бо знає, що в тої і на телефон готова відповідь:

«Ага! Авжиж, тіліфон подарували! Щоб команди давати! Бо тож треба було йти, загадувати, а так — натиснув кнопку і дурна тітка вже біжить із сапою на поле!».

Ганька й без Гасі знає, що й до чого… Не така дурна… Та й племінники не дуже церемоняться: телефон подарували, а як з ним обходитись, не показали, кажуть:

— Во-первих, ви, тітко Ганько, всьоровно не запомните, а, вобще-то, нашо воно вам, як ми самі будемо вам дзвонити, коли треба? Ви тільки, як дзвінок почуєте, оцю кнопку натисніть, щоб чути було, що вам кажуть.

Ганька так і робить: лиш телефон на столі засюркоче, натискає кнопку і чує:

— Тітко Ганько, як здоровля? Нічого? Тато питають, чи не підете сьогодні кукурудзу сапати за Чагарі? Можете ще комусь із бабів загадати… Мама підказують: тітці Гафійці. Кажіть їм, що розчот — після роботи… Або грішми, а луче — натурою… Го-о-й, їм легко казати, а їй, Ганьці, нема гірше, як загадувати Гафійці йти до племінників-фермерів на роботу. Лиш-но Ганька Гафійчин поріг переступить, як та вже «вітає» її:

— Шо? Команда поступила? Срати я хотіла на їхню натуру! Куркулі! І на гроші — теж! Я їм не наймичка Ганька! Мені держава пенсію дає! І, между прочим, Мосціпака за паї добре платить, не те, що тобі твої глитаї!

Гася лається, а Ганька терпляче чекає в порозі, коли та викричиться. Бо тільки обізвешся — до обіду з хати не виберешся — дуже вже багато у Гафійки на душі накипіло, дуже вже жалю багато зібралося на те, що зараз робиться у світі, і в селі. А оскільки Гасі нема кому, крім Ганьки, все то випалити, то Ганька мусить терпляче слухати. Знає: Гася викричиться і піде сапати, як миленька, бо не така вже вона обласкана тою державою, а ще менше — Мосціпакою, якому свою землю в оренду віддала… Хоч, Гафійка правду каже, Мосціпака, колишній голова районної ради, а тепер на весь район фермер, міцніший господар, як Ганьчині племінники. Ще б пак! Кажуть племінники, усю техніку з колгоспних тракторних бригад приватизував. І завод міндобрива. Тому й має звідки платити! А попробуй з нуля почати! З десяти пальців і кількох десятин землі, як Миколині хлопці починали. Тому й Ганька не гнівається на них за те, що не платять… Зате справно забезпечують кормами її… чи то їхню свиноферму. А ще душу Ганьці гріє те, що, як би тяжко не було, та все ж коло своєї землі вона робить…

— Ти шо? — побіліла Гафійка, почувши недавно таке зізнання від Ганьки. — Ти шо… свою землю їм подарувала?

— А шо мала з нею робити? Чужому віддати? Чи бурани розводити? — аж наче розсердилась Ганька. — Нє, я питаю тебе — ти їм свою землю подарувала чи в оренду здала?

— А яка різниця? — дивується Ганька. — Віддала документи — хай пользуються… Я шо — з собою її заберу?

— Дурко! Шо ти наробила?.. — схопилася за серце Гася. — Я ж то думаю, чого це вони з тобою — як з наймитом? А тепер понімаю… бо ти і є наймит! Притом — безправний! От якби ти їм не віддала, а лиш оренду здала землю, то вони б тебе понімали і з тобою щиталися!