Роман Квант - Покарання

Герої роману успішно подолали усі бар’єри та перешкоди на своєму шляху, що ніяк не скажеш про мене.

Вночі йшла страшенна злива.

Краплі дощу стукали по склу і не давали можливості мені заснути. Хоча, я і без цього не засинав. Дивлячись у темну стелю, я намагався не збожеволіти. Може мені варто втекти? Ця думка мені здалася цікавою та авантюрною. Якщо мені пощастить здійснити своє божевільне бажання, то я зможу у всьому розібратися. Спробувати знайти село Глибоководне. Проте, з іншого боку, я не дізнаюся про жінку в цій клініці, яка може бути Долиною. Тим паче втекти звідси буде вже не так легко, адже всі двері замкнені і вихід з приміщення добре охороняється. У разі невдачі, мене можуть просто зв’язати, як буйного психа і не випускати з палати навіть погуляти.

Обдумавши усі варіанти, зваживши їх, я зрозумів, що нікуди тікати не збираюся, поки не знайду Долину. Може, лікар приведе кількох останніх пацієнток, щоб я спробував упізнати. Врешті решт, я махнув на це рукою і підійшов до вікна, дивлячись на вулицю. За вікном продовжував накрапати дощ, вітер колихав тонкі гілляки дерев, що росли недалеко від будівлі.

Я повернувся до дверей і уважно оглянув замок. Важко буде його відкрити, тим паче, я ніколи не відкривав відмичками замки. І я не маю відмичок. Отже, все вирішено. Я дізнаюся про Долину, якщо вона дійсно існує в цій клініці, а потім, якщо мені ніхто не повірить організовую втечу. Треба буде заздалегідь знайти якийсь предмет для відкриття замків.

Як тільки мені дозволили виходити гуляти на вулицю, я почав ходити про усьому периметру парка. Ходив повільно, дивлячись на усі боки, сподіваючись побачити вчорашню незнайомку. До мене підходив чоловік, що вважав себе Конаном Дойлом і просив прочитати його чергове творіння. Проте, я не був налаштований розмовляти, тому відмахнувся від нього, пославши на три літери, і продовжив свою повільну прогулянку.

Квіти, що росли на клумбі, розкрили свої пелюстки на зустріч сонячними промінням. Садівник охайно підстригав кущі, а його напарник поливав зелені рослини. Я пройшов повз них один раз. А потім ще раз. І ще.

Але не бачив тої жінки. Наче, вона навмисне не захотіла виходити гуляти. Я став йти повільніше, а коли це набридло, то сів на вільну лавочку та мовчки палив і дивився на всі боки. Проте, знову жодного позитивного результату. Два санітари навіть почали на мене підозріло коситися, думаючи, що я збожеволів і ходжу кругами, знаходячись у полоні королівства безумних, хворобливих фантазій.

Повернувшись назад у палату, я попросив медсестру покликати лікаря, що мене лікує. Той прийшов через годину і відразу запитав про самопочуття. Я пробурмотів щось у відповідь.

— Ви обіцяли поговорити, коли я заспокоюся. Зараз я спокійний, як ніколи, — зауважив я. — Може ви вислухаєте мене?

Я вирішив трохи змінити тактику і поводити себе толерантно, відповідаючи на усі його запитання.

— Я вас уважно слухаю.

Фрейд незворушно сидів, чекаючи мого ходу.

— Зиновію Івановичу, я хотів вас попросити допомогти мені. Вчора я бачив одну жінку, яка здалася схожою на Долину. Може у вас є жінка з таким ім’ям?

— Я спеціально дізнавався, але такої жінки немає.

— Розумієте, може її звуть інакше. Але вона висока, десь метр вісімдесят, брюнетка. Таке довге волосся. Трохи повна за комплекцією. Лікарю, ви впізнаєте когось по такому опису? — спитав я, очікуючи відповіді.

Він поправив на носі окуляри і крізь них на мене подивився. Проте, його погляд не відображав нічого конкретного. Я лише бачив у окулярах відображення виразу розгубленого обличчя, погляд затравлених очей, які нагадували безумця.

— На жаль, ні. Останнім часом до нас поступило кілька жінок. Але одна дуже стара бабка, інша молода і дуже худа. Є ще одна жінка, але вона психічно неврівноважена. Вона хотіла задушити санітара своїми руками, сильно подряпала йому обличчя та шию. Я не зможу її вам показати, бо її не випускають із палати. А до неї ходить лише кілька лікарів.

— Але зробіть виняток. Я відчуваю, що це дуже знайома мені жінка, наполягав я. — Повірте, я нічого не вигадую. Просто хочу переконатися…

— Це не можливо. Навіть близьких родичів до неї не пускають. Може ви хочете поговорити про жінку, яку вчора бачили? Чому вона так сильно вас стривожила? Можете мені це розповісти.

Я нічого не казав. Все одно цей психіатр мені не повірить. Краще мовчати і намагатися виглядати спокійним. Може це допоможе мені швидше звідси виписатися. Чорт, коли Зоряна приїде провідати мене?