Роман Квант - Покарання

— Послухайте, невже ви не бачите, що я при розумі. Адекватно на усе реагую. Навіщо ви мене замкнули?

— Бо ви поводили себе відповідним чином. До речі, сьогодні ви пройдете кілька психологічних тестів, а потім медичні процедури. Це допоможе правильно встановити діагноз і лікувати вас.

— Діагноз? — здивувався я. — Який ще діагноз? Подзвоніть Пилипу Пшеничному. Він підтвердить, що я знаходився під регресивним гіпнозом і пригадував фрагменти із свого… іншого життя.

— Не знаю, де Пшеничний. Мобілка не відповідає. Шкода, але в цьому питанні я ні чим вам не допоможу, поки він не повернеться сюди. Схоже, це буде тоді, коли він повернеться з наукової експедиції з Тибету.

Сказавши ці слова, психіатр вийшов з палати, залишивши мене на одинці із своїми неприємними думками, які почали наповнюватися формою божевілля. Я мовчки дивився на замкнені двері і думав над своїм становищем. Отже, Пилип буде не скоро, а Зоряна лише один раз приходила мене провідувати. Що ж взагалі тут відбувається? Що це за жінка, яка хотіла задушити санітара і поводила себе вкрай агресивно? Невже це та сама незнайомка, яку я ідентифікував, як Долина?

Якщо це так і є, то я повинен обов’язково знайти можливість, щоб побачити її. Повинен бути якийсь розумний вихід. Інакше через деякий час я точно стану розумово відсталим придурком, нічим не відрізняючись від психів, що знаходяться у сусідніх палатах. Але лікар Сергій не вірить мені. Чи він навмисно робить вигляд, ніби не вірить моїм словам, щоб знаходячись тут, я точно став шизофреником? Ні, навіщо йому мене тут замикати? Який сенс в цьому? Я вирішив, наступного разу потребувати від лікаря більш конкретних та правдивих відповідей на свої запитання.

Ввечері я виходив у кімнату відпочинку, щоб подивитися телевізор. Деяких душевнохворих я вже не тільки пам’ятав в обличчя, а й знав по іменам та трохи розбирався у їхніх відхиленнях. Що саме не гаразд з тим чи іншим психом виявити було дуже легко. Але в деяких випадках, невідомо було, за що саме людину замкнули у божевільні.

— Остапе, як ти?

Я обернувся і побачив Миколу, який вважав себе інопланетянином, щоб виконати на землі важливу місію.

— Нормально, наче… — відповів я, а сам уважно дивився, щоб помітити вчорашню незнайомку.

Проте, знову її ніде не було. Я вже думав, що та буйна жінка, яку не випускають з палати і є потрібною кандидатурою.

— А я згадав дещо. Мені подали сигнал з Венери і я тепер повинен допомагати людям. Спостерігати за ними і думати, як їм допомогти, — розповідав Микола із таким азартом, що дійсно можна у це повірити, якщо знаходитися біля нього дуже довго.

Я побачив біля виходу з кімнати кількох санітарів. Вони спостерігали за усіма, але на мене частіше дивилися. Чи мені так лише здавалося?

Зиновій Фрейд приходив до мене проводити кілька психологічних тестів. За його словами, я повинен самостійно потроху пригадати, що саме відбулося перед тим, як я потрапив сюди. Можливо, він має рацію і пригадавши усе, я зумію краще орієнтуватися у подальшому рішенні.

— Лікарю, я лише пригадую епізод, коли знаходився в тілі Долини. До цього часу я взагалі сидів у себе вдома. А після цих містичних видінь прокинувся в цій лікарні. Не пам’ятаю, щоб бігав з ножем та кричав про самогубство. Повірте, в мене чудова пам'ять, але таке я не пригадую.

— Можливо, ваша підсвідомість навмисне заблокувала такі спогади від вас. До речі, Зоряна казала про село Глибоководне, яке ви намагалися знайти, — Зиновій уважно на мене подивився.

— Так, я опинився в тому селі після прийому наркотиків. Я ще спілкувався із Мішком. Але так і не зміг потім знайти те село. Хоча, чудово пам’ятаю, як воно виглядає. Там живе дуже мало людей, село вимирає…

Сказавши ці слова, я почав розуміти, що зі сторони це виглядає, як ознаки шизофренії.

— Цього села немає на карті, чи не так? — спокійно спитав психіатр.

Я вимушений був зізнатися, що він має рацію. Села не було на карті і люди не чули про нього. Тоді яке може буде пояснення цьому феномену?

— Отже, ви стверджуєте, що бували в селі, про яке ніхто ніколи не чув і не знає. Окрім вас. Зоряна схильна думати, що такого села не існує.

— Як це не існує?! — здивувався я. — В цьому селі я був. Я був там!

— Це село існує лише у вашій уяві. Я розумію, що вам важко це визнати. Але признання цього факту — це вже половина пройденого шляху лікування. Я, між іншим, теж шукав це село на карті, питав у знайомих, шукав в Інтернеті, але все марно. Глибоководне немає в жодній частині України. Отже, і Мішко — це уявний персонаж, створений вашою свідомістю. А села такого точно немає. Коли ви в це повірити, то лікування буде на стадії завершення.