Роман Квант - Покарання

Звісно, немає. Але я точно пригадую, що там був. І повинен поза будь-яку ціну його знайти і у всьому розібратися. Поки я тут, то нічого зробити не зможу і доводиться вислухувати базікання про психічні розлади особистості. То може варто спробувати втекти звідси, коли буде слушна нагода?

— Може це стара назва села. Зараз могли його перейменувати. Ви ж не цікавилися назвами сіл минулого століття? Я теж не копався в історичних архівах. Просто зараз подумав про таку ідею.

Фрейд зауважив, що доведеться провести кілька сеансів гіпнозу для встановлення точної причини деперсоналізації особистості. Мовляв, у мене існує ще одна особистість Долина. І я вигадав село Глибоководне, як спосіб втечі від реального світу. Це вже взагалі ні в які ворота не лізло і я полегшено зітхнув, коли лікар вийшов з палати.

Ввечері я виходив у кімнату відпочинку грати у шахи. Після гри мені чомусь стало трохи зле (завше від безнадійного тутешнього становища серед душевнохворих) і я вирішив піти відпочити. Тим паче, у клініці немає з ким спілкуватися нормально. Навіть лікарі вважають мене психічнохворим. А я їхнім діагнозам не збираюся вірити. А довго знаходитися в такій божевільній, безумній атмосфері я не мав сил. Це лише підштовхувало до розуміння того, що я й сам не сповна розуму.

Повернувшись до палати, на мене чекав сюрприз. Зверху на тумбочці біля книжок лежав аркуш паперу. Мабуть, записка — повідомлення від таємничого гостя. Я розгорнув лист і прочитав напис від руки:

Остапе, прийде час і ми зустрінемось. Головне — ти повинен втекти звідси якомога швидше.

Я навіть не знав, як потрібно реагувати в подібних випадках. Ніякого страху це вже не викликало у мене. Наче, я був готовий до цього. Це повідомлення хтось написав до мого приходу. Напевно, лікар чи медсестра так пожартували. Навмисне хочуть зробити мене божевільним. Але в них це не вийде. Я не піддамся на їх провокації.

А якщо цю записку залишили не з медперсоналу? Тоді, хто міг таке написати. Жодний хворий не зможе сюди проникнути. Якщо Долина дійсно існує і знаходиться у цій клініці, то це могла зробити вона. Ні, в мене точно манія переслідування. Треба переконатися, що ніякої Долини не існує. Ніякого села Глибоководне не існує. Але я не зможу про це забути і перестати у це вірити. Віра дуже примхлива штука і якщо ти будеш протистояти їй, то отримаєш поразку.

Я перечитав повідомлення ще раз і ще раз. Почерк був, ймовірно, жіночим, але я можу і помилятися. Хто ж це написав? Хто? Я ходив по палаті туди-сюди і не міг взяти себе в руки. Треба було заспокоїтися і міркувати логічно. Проте, яка тут може бути логіка, коли усе навколо мене створює хаос, алогізм та ірраціональність. Кожне явище, що виникає, починає мене заплутувати у вирії реального світу.

Трохи подумавши, я вирішив не розповідати про цю записку лікарю, а тому, надійно сховав її під паркетом біля підвіконня. Здається, я все правильно вчинив, але відповіді прийшли із запізненням.

Ще кілька днів пропливли крізь мене, не залишивши нічого особливого в душі. Про записку, звичайно, я нікому не казав, а самостійна спроба дізнатися правду нічого не дала. Її написати і залишити в мене в палаті міг будь-хто. Тому, я вирішив про це не думати.

До речі, через три дні потому, на мене чекала одна новина. Приємна вона була чи ні, важко сказати. Але ця новина принаймні змінила моє положення на заданій площині реальності. Я змістився кудись в інший бік. І відчував, що ця несподівана подія потягне за собою безліч інших подій — цілу лавину бурхливих явищ, що несподівано змінять моє існування. Власне, так в житті буває, коли до тебе стукає в двері новина (хороша чи погана не важливо), то приймаєш у гості ще декілька несподіванок, що можуть круто змінити твоє життя, тутешнє становище та відкрити нові горизонти попереду.

В той вітряний осінній день, коли я прогулювався парком і милувався пожовклим, засохлим листям на гіляках дерев, несподіванка прийшла, навіть не постукавши у двері. Нахабно, самовпевнено, егоїстично відкрила двері без стуку і вломилася у мій життєвий простір, мою домівку, де я надійно ховався від неприємностей та проблем. Непрохана гостя, без попередження зайшла у мій дім, залишивши за собою сильний порив холодного, крижаного, як лід вітру. Із цим приходом, я втратив останню надію на бодай малесеньку можливість переконатися, що я цілком нормальний.