Роман Квант - Покарання

Для хворих із невеликими психічними відхиленнями, була можливість ходити гуляти по території психлікарні, або у приміщенні дивитися телевізор, грати в шахи, карти чи спілкуватися з іншими хворими, які могли нормально говорити. Правда, більшість хворих вважали себе Наполеонами, Сократами, або іншими видатними людьми і лише повторювали щось на кшталт значної місії в своєму житті, направлення людства на істинний шлях. Деякі душевнохворі мали розщеплену свідомість, коли у них в голові існувало одночасно декілька особистостей. Також я надивився на параноїків, людей із маніями переслідування, які бачили галюцинації та чули голоси. Окрім цього було багато розумово відсталих дуже буйних та небезпечних, яких не відпускали гуляти. Я навіть чув страшні завивання, крики, прокляття. Від усіх вигуків у мене в жилах застигала кров. Я боявся подумати, що станеться, якщо я зустрінуся з одним із цих психів. Взагалі все було дуже неприємно, паскудно, огидно та дуже страшно. Я ще не знав, як бути далі, але розумів, що мені знадобиться багато сил, щоб усе це витримати та пережити у ясному розумі.

Отже, я потрапив у заклад для божевільних, психів, шизофреників, параноїків та маніяків. Одним словом, таких людей, серед яких, я і сам починаю відчувати затуманення свідомості та поступової втрати здорового глузду. Втішало лише одне: мені дозволили взяти ноутбук у палату, щоб я міг писати новий роман. Це відволікало мене від неприємних думок. Я занурювався в утопічний світ ілюзій, переживав за персонажів, намагався їм допомогти вибиратися із халеп, а часом нещадно топив їх, декого знищував і не давав можливості дійти до щасливого фіналу.

Кілька днів мене ніхто не провідував. За цей час я ходив гуляти по території психлікарні під пильним наглядом санітарів, спілкувався з хворими. Один чоловік вважав себе Конаном Дойлом і дав почитати нові оповідання про Шерлока Холмса. Із ввічливості я трохи почитав. Деякі проблиски талановитості у нього були, але хвороба домінувала над літературною обдарованістю. Тим паче, до творця Холмса, йому було дуже і дуже далеко.

Кілька разів я розмовляв із лікарем, але він відмовлявся вірити у те, що всі ці містичні події існують насправді.

Єдине, що бракувало, так це відсутність алкоголю. Добре, хоч цигарки дозволили курити, виходячи на балкон.

Три дні пройшли дуже повільно.

А потім приїхала Зоряна, щоб провідати мене. Я дуже зрадів цьому, бо потребував нормального людського спілкування. Психи мені набридли, а лікар все одно вважав у мене відхилення. Ми зустрілися на вулицю у невеличкому саду (де гуляли пацієнти) і трохи поговорили.

Мене дуже вразило, що Зоряна також не до кінця мені вірить. Особливо, коли в мене виникають провали у пам’яті і я опиняюся у невідомих місцях. Це було схоже на лунатизм. Власне, дівчина відносилася до мене обережно, якось відсторонено і я розумів, що між нами вже не буде так, як було. Мабуть, стосунки наші завершилися. Оце мене більше всього пригнічувало.

Зоряна наголосила, що спробує мені допомогти, щоб швидше виписати мене звідси. Хоча, я не вірив, що скоро опинюся на волі. Мені ніхто до кінця не вірить, а знайти Пилипа не можливо. Зоряна підтвердила мої слова, що Пшеничний кудись зник. Ймовірно, наукова експедиція в Тибет. Хочеться у це вірити. Тоді, якщо пощастить через кілька місяців він повернеться. Далі вона попрощалася і пообіцяла мене скоро провідати.

Та за ці кілька днів мені стало байдуже усе, що відбувалося. Містичні видіння та відчуття знаходження в тілі Долини мене полишили на деякий час. Це цілком мене влаштовувало. Я став більш спокійнішим, поміркованим. Ніякі кошмари мене вночі більше не турбували. Я писав роман, як навіжений, відчуваючи, що за тиждень можна буде упевнено поставити слово «кінець».

Чим тоді займатися у цьому закладі?

Через десять днів мого перебування у психіатричній клініці, привезли ще одну хвору.

Я прогулювався парком, милуючись невеличким фонтаном біля клумби квітів і обдумував, яким чином можна завершити свій твір, щоб розв’язка була несподіваною та цікавою. Поки що ніяких продуктивних думок з цього приводу не було, але я не втрачав надії. Усі прозріння та цікаві ідеї приходять як раз тоді, коли ти зовсім на них не чекаєш. Погода була чудовою: теплою та сонячною. Мені не заважали навіть бормотіння та крики божевільних, що бігали по парку і намагалися привернути до себе увагу.