Роман Квант - Покарання

Я дивився навкруги і розумів, що знаходжуся у незнайомому мені місці. Власне, кожного разу, після видіння іншого життя я потрапляв у таємниче місце. І при цьому нічого не пам’ятав. Але де я опинився цього разу і що трапилося до цього?

Я оглянув приміщення, в якому знаходився: білі стіни, ліжко та невеличка тумбочка. Усі предмети інтер’єру нагадували лікарню. Я переконався, що нічого не травмовано і ще більше здивувався своєму находженню тут. Трохи поміркувавши, я дійшов неприємного висновку, що знаходжуся у божевільні.

Двері відчинилися і в палату зайшов не високий чоловік у білому халаті.

— Доброго дня, — привітався він і сів на вільний стілець, який стояв поруч. — Як ви себе почуваєте?

— Паскудно… Що зі мною трапилося? Як я тут опинився? — я намагався усе з’ясувати та отримати відповіді на запитання.

— По-перше, мене звуть Зиновій Іванович Фрейд. Я — психіатр, ваш особистий лікар. А, по-друге я все поясню. Ви опинилися у спеціальному закладі. Ви стали небезпечними для оточуючих і тому довелося вас ізолювати…

Я здивовано дивився на лікаря, нічого не розуміючи. З якого це дива я став небезпечним для суспільства? Від несподіванки я зіскочив з ліжка.

— Що?! Я в психушкі? Як висмієте?! Чого це я повинен знаходитися з даунами та імбецилами?! — кричав я, втрачаючи над собою контроль.

— Сядьте і заспокойтеся! Інакше вас пов’яжуть. Сядьте, кажу вам!

Я слухняно сів на ліжко, стримуючи в собі гнів.

— Ось так вже краще, — лікар уважно на мене дивився. — Невже ви не пам’ятаєте, що сталося?

На це питання я лише потис плечима. Бо і сам не мав гадки, що стало причиною моєї появи тут.

— Ви бігали з ножем і кричали про самогубство. А ще кричали про майбутнє життя, ніби ви станете Долиною. Пригадуєте?

— Нічого такого не було. Ви все вигадали. Я знаходжусь у здоровому глузді. Адекватно на усе реагую… Ви мене с кимось сплутали?

— Отже, ви заперечуєте усе? А відчуття, ніби ви знаходитеся в тілі Долини? Зоряна усе розповіла нам. Це божевілля. Спроба покінчити самогубством остаточно є ознакою шизофренії.

— Ніякої спроби самогубства не було! — я перейшов на крик. — Я завжди контролюю свої вчинки.

Зиновій Фрейд співчутливо на мене подивився.

— Контролюєте себе, як зараз? Остапе, визнайте, що у вас є відхилення у психіці. Ви пережили наркотичні відчуття і це спричинило галюциногенні видіння. Ми допоможемо вам, якщо ви захочете самі позбутися пароноїдальних ідей. Але перший крок — це визнання проблеми.

Я не знав, що сказати. Знаходитися у закладі для божевільних було не дуже приємним відчуттям. Крім того, я відмовлявся вірити у те, що бігав з ножем по квартирі та кричав, що накладу на себе руки. Правда, доводиться визнавати, що в мене останнім часом бувають провали у пам’яті. Особливо, коли це пов’язано із відчуттями знаходження в тілі Долини.

Ці психотропні речовини довели мене до межі безумства, параної та розхитання психіки. То може, доктор правий і мені потрібна психічна допомога? Адже митці часто геніальні і водночас божевільні. Геніальність існує у купі із божевіллям, а от божевілля може існувати окремо від геніальності. Питання: до якої з двох категорії належу я?

Схоже, що відповідь проста та очевидна.

— Зиновію Івановичу, як я тут опинився? Хто бачив, що зі мною сталося? — спитав я, бажаючи знати усю правду, якою б гіркою вона не була б.

— Зоряна вас бачила. Її батько викликав санітарів, бо ви не контролювали себе. Кричали і бігали з ножем… Бачу, вас це шокує?

— Ще й як шокує. Я пишу містичні історії, але сам ніколи не вірив у цю маячню. А це відбувається.

— Визнайте, що тут немає ніякої містики. Це допоможе вам вилікуватися. Ваш випадок не дуже важкий і якщо постаратися, то за кілька років можна вилікуватися. Але ви повинні позбавитися думки, що Долина існує.

Я мовчав, бо втомився щось пояснювати. Схоже, мені не повірили і тепер доведеться знаходитися серед душевнохворих. Якби була можливість зв’язатися із Пилипом Пшеничним, то він би точно мені допоміг.

Лікар поставив мені ще кілька запитань, на які я відповів без ентузіазму. Нарешті він пішов і я залишився в палаті один. Режим лікування був не складним. Кожного дня давали тричі їсти. Для мене прописали антипсихотики, які потрібно було вживати: промазин, алимемазин та тиоридазин, які гальмували розвиток психічних відхилень та блокували параноїдальні ідеї хворих. Звісно, я чудово розумів, що ці ліки не лише зіпсують моє фізичне здоров’я, а й погіршать психологічний стан.