Ірвін Шоу - Хліб по воді

Якось пополудні Аллен опинився на вулиці, де жила Юдіт Кінлін. Він уже ввійшов до під'їзду й мало не натис кнопку дзвінка її квартири. Кілька з тих фільмів, що їх він подивився, були неабиякі збудливі, і до загального почуття неприкаяності в Аллена додалися й еротичні думки. Та, вже піднісши до кнопки руку, він раптом відсахнувся. Перед очима постав заголовок у газеті: «Шкільного вчителя знайдено мертвим у ліжку коханки!» Ні, не для того він прожив життя, щоб так його закінчити! Рука впала, і Аллен пішов до парку, сів на лаву й задивився на голубів, яким, здавалося, було байдужісінько до спеки.

За день до операції Керолайн Джіммі виїхав із дому. Він залишив свою нову адресу: «Східна П'ятдесят третя вулиця, Ленгмен. Для Стренда». Це дуже зручно, пояснив Джіммі, якраз біля Соломонової контори. Хлопець не згадав, що то за Ленгмен – дівчина, жінка чи чоловік, а Алленові й Леслі було ніяково про це запитати. Джіммі заявив, що їм давно пора здихатися своєї старої квартири. Жити там, мовляв, однаково, що вгрузнути ногами в 1890 році. Аллен пригадав усі радощі й прикрощі, яких він зазнав у просторих, недоладно розкиданих кімнатах, – плач дітей, музику піаніно, тихі післяобідні години над книжками, запахи страв, – і сказав Джіммі, щоб той замовк.

Одного дощового надвечір'я Аллен з Леслі на таксі відвезли Керолайн до лікарні. Дівчина була така весела, ніби їхала на танці. «Цікаво, – подумав Аллен, – чи я впізнаю її після операції?» Він не розмовляв із «світилом» про те, який ніс вийде врешті в дочки. Римський, кирпатий чи з западинкою? Як у Грети Гарбо, Елізабет Тейлор, герцогині Альба чи мадам Аркур?

На кого вона стане схожа? Хай там що кажуть, а обличчя людини визначає її вдачу. Він любив дочку такою, якою вона була, вірив, що вона вродлива, і знав, що вона любить його. Хіба ж Керолайн не кинула на якийсь містичний вівтар свою пристрасть до тенісу як дитячу жертву в обмін на його життя? А в своєму новому образі – чи пожертвує вона коли чим-небудь заради нього?

Леслі спокійно сиділа в задушливому таксі по другий бік від дочки, раз у раз підбадьорливо поплескуючи її по руці. Невже він прожив двадцять п'ять років із жінкою, позбавленою будь-якої уяви?! Йому хотілося, щоб поруч була Елінор. Вона б знайшла що сказати по суті – і гостре, і приємне для його душі. В її відсутності Аллен убачив зраду. Любов затьмарила для неї всі обов'язки. Коли Елінор нарешті з'явиться, він дещо їй скаже. Аллен проклинав той день, коли поліз в океан. «І ось тепер я опинився на узбіччі життя…» – думав він, нарікаючи на свою долю.

Вони залишили Керолайн у лікарняному ліжку, де вона мала перебути ніч, перш ніж уранці її повезуть до операційної. Керолайн не приховувала свого бажання, щоб Аллен вийшов з палати.

– В тебе якесь витягнуте обличчя, тату, – сказала вона. – Чом би вам з мамусею не повечеряти в ресторані й не піти на концерт? Я мимоволі почуваю себе винною, коли ви стоїте тут із таким виглядом, ніби виють сирени і ви кидаєте мене саму під бомбами!

Квартира, з розкиданими по підлозі книжками, згорнутими килимами, світлими плямами на стінах, де багато років висіли картини, більш не нагадувала житло. Коли Аллен і Леслі радилися, де вечеряти – вдома чи в ресторані, – голоси їхні дивно відлунювали в порожніх, обдертих кімнатах. Вперше Аллен засумував за гітарою Джіммі. Важко було пробачити синові безтурботне й черстве прощання. «Молодий іще… – гірко думав Аллен. – Усе йому не так, не розуміє, скільки любові може увібрати в себе старе піаніно, дешева ваза, подряпаний письмовий стіл, лампа, яка прослужила тобі чверть сторіччя..»

Родина розпалася. Тепер будуть телефонні дзвінки, коротенькі, похапцем написані листи з Арізони, Джорджії, Східної П'ятдесят третьої… Діти виросли й розлетілися. Це закон життя, чи принаймні часу. Та, як і все інше в цю неспокійну добу, останні події відбулися карколомно швидко. Все сталося просто блискавично. За кілька тижнів. Одного вечора до них у дім удерся чоловік із закривавленою головою, й усі орбіти відразу змістилися. Аллен відчував, що звинувачувати Хейзена несправедливо, але й залишатися неупередженим було важко.

Роздратований, Стренд увімкнув радіо. Передавали вечірні новини. Новини були погані – суцільний безлад. Він пригадав рядок із п'єси Сарояна: «Немає твердої опори. Все йде шкереберть». Аллен вимкнув радіо й увімкнув телевізор. Почувся роблений сміх, і він вимкнув телевізор ще до того, як з'явилося зображення.