Ірвін Шоу - Хліб по воді

Елінор зраділо обхопила його руками.

– А тобі ке здається, що тепер ти повинен піднести за молодят тост?

– У домі нічого немає, – сердито буркнув Аллен. – Джіммі все повипивав.

Елінор засміялася, а Леслі кинула:

– Ой, Аллене!

– А тепер, – сказала Елінор, зручно всівшись, – година ще не пізня, тож розповідайте про свою поїздку!

– Все було чудово, – промовив Аллен, – але, я певен, дві жінки мають багато про що побалакати. Сьогодні в мене був нелегкий день, і я йду спати.

Коли другого дня вранці Аллен з Леслі приїхали до лікарні, Елінор, Джіммі та Лінда Робертс уже сиділи в кімнаті для відвідувачів. На Джіммі були сині джинси й чорний светр із високим коміром. На шиї, поверх светра, висів на ланцюжку золотий кулон з візерунком. «Його робочий одяг», – подумав Аллен. Але цього разу Джіммі був сумний. Елінор сказала, що Керолайн щойно повезли до операційної. Вона була вже під наркозом і все ж таки сонно махнула рукою, коли її провозили повз них. Аллен намагався не думати про те, що відбувається тепер нагорі. Лікарняний запах був йому знайомий і заспокоював. Він крізь нього пройшов і з нього вибрався. В лікарні Аллен майже весь час спав, але снів своїх не пригадував, знав тільки, що вони були не погані. Він сподівався, що і його дочка уві сні виграватиме забіги, одержуватиме призи, танцюватиме в обіймах вродливого хлопця…

Леслі принесла з собою плетіння, і серед тиші чути було, як брязкають її дротики. Аллен знав, що вона плете йому светра. Востаннє, як він пам'ятав, вона брала в руки дротики, коли сиділа біля нього в реанімаційній палаті. «Леслі народжена плести тільки в лікарні», – подумав Аллен. Отож светр, сподівався він, не буде готовий і до його дев'яносторіччя.

Вперше Леслі потрапила до лікарні, коли народжувала Елінор. Тоді він почав читати якийсь детектив Реймонда Чандлера. Детективів Аллен не любив, але книжка лежала в коридорі на столі, і він її підібрав. Леслі розродилася швидко, і Аллен устиг прочитати всього кілька сторінок, коли прийшов лікар і сказав, що в нього дочка. Згодом Аллен забув, про що йшлося на тих кількох сторінках, які він прочитав, і, коли Леслі повезли до лікарні із Джіммі, через забобон узяв з собою ту саму книжку. Знову почав її спочатку і знову прочитав лише кілька сторінок. Аллен тримав книжку в надійному місці, щоб бути готовим до нових пологів, і прихопив її з собою, коли мала з'явитися на світ Керолайн, Але тепер, у гармидері готувань до переїзду, він не міг пригадати, де книжка, і поклав собі неодмінно знайти її до того, як Елінор народжуватиме свою першу дитину. Може, тоді він кінець кінцем дізнається, хто там кого вбив.

Хейзен прийшов, коли вони просиділи вже з годину. Він був засмаглий, здоровий на вигляд. «По ньому не скажеш, що зібрався до лікарні, – промайнуло в Аллена. – Але що то за пов'язка в нього на правій руці?» Це він прищипнув у машині дверцятами пальця, пояснив Хейзен. Напередодні він розмовляв з доктором Лейярдом, і той сказав, що операція триватиме не більш як півтори години й хвилюватися нема чого. А, через день Керолайн можна буде забрати додому.

Леслі плела все швидше, і брязкання почало дратувати Аллена. Він підвівся, вийшов у коридор і почав ходити туди-сюди, намагаючись не зазирати до відчинених палат, де під крапельницями лежали хворі. Сміх няньок у кінці коридору Аллен сприйняв як образу.

Хейзен теж вийшов з кімнати відвідувачів і мовчки рушив за ним. Згодом він кахикнув, щоб привернути увагу Стренда.

– Аллене. – мовив він, – це, мабуть, найкраща нагода про все вам розповісти. Я не хотів починати розмову при всіх. По-перше, Керолайн не була ні в якій автомобільній аварії.

Стренд зупинивсь і втупився в Хейзена.

– Про що це ви?

– Пригадуєте, після огляду Керолайн лікар попросив мене зайти до нього в кабінет?

– Так. Він сказав вам, що може змінити в Керолайн форму носа.

– Лейярд сказав не тільки про це. Оглядаючи Керолайн, він ще й довідався про те, що насправді з нею сталося. Лейярд їй заявив, що таких пошкоджень вона не могла зазнати в автомобільній аварії і, мовляв, він як лікар має знати правду. Дівчина йому й розповіла. Вся правда в тому, що той хлопець, Джордж, побив її.

– Що?! – Коліна в Стренда раптом затремтіли.

– Вони справді сиділи в машині, – стримано сказав Хейзен, – але не на дорозі. Біля берега. Самі. Хлопець хотів її роздягти, але вона опиралася, і він її вдарив.

– О господи!

– Паскудне щеня! Тепер йому вже ніколи в житті такого не захочеться, – похмуро мовив Хейзен. – Вчора я йому вправив мізки. – Він підняв перев'язану руку. – Я вибив собі два пальці. Та це було варте заходу. А тоді пішов до батька й заявив, що коли хоч раз побачу його синочка в Хемптоні, то зроблю із нього, з батька, жебрака. А той старий нікчема знає, що я це вмію! Навіть більше – лікарню й операцію оплачує він. – Хейзен зловтішно посміхнувся, вдоволений наслідками своїх переговорів. Потім його обличчя знову споважніло. – Я довго не міг вирішити, розповідати вам про це чи ні, й кінець кінцем дійшов висновку: ви повинні знати правду.