Ірвін Шоу - Хліб по воді

Чай подавали на галявині за директорським будинком – довгою, обшитою дошками будівлею, з колонами при вході. Гості були одягнуті просто, і чаювання нагадало Стрендові ті зборища, які влітку влаштовував у Хемптоні Хейзен. Дружина Бебкока, повна, могутня на вигляд жінка у квітчастому платті й великому, крислатому солом'яному капелюсі, обвела Аллена довкруг і всім відрекомендувала. Він почув багато прізвищ і побачив більш як півсотні облич людей, що з ними згодом мав познайомитись ближче. На диво, чимало гостей були або одинаки, або старі діви. Леслі – він знав – побачила б у цьому велику ваду для всього закладу. Бути неодруженим, вважала Леслі, неприродно для будь-кого віком понад двадцять п'ять років. Аллен пошкодував, що дружини немає поруч. Вона завжди добре пам'ятала прізвища, а він одразу їх забував.

Всі присутні справили на Стренда досить приємне враження, хоч декотрі обличчя – особливо в старіших учителів – виказували покірливих невдах. З того, як скуто трималися кілька його колег, Аллен здогадався, що вони тут теж уперше і що викладацький склад у школі міняється, мабуть, часто. Бебкок, директор школи, запросив його завітати на вечерю, але Стренд відмовився, сказавши, що перекусить у містечку, до якого було з півмилі. Алленові здалося, що він помітив на обличчі в Бебкока вираз полегкості. За навчальний рік директорові, певно, завдавали чимало мороки такі, як Аллен, і він не поспішав перейматися турботами незнайомця-напівкаліки, накинутого йому чоловіком, якому Бебкок дещо завдячував.

Прогулянка до містечка в літніх сутінках, які вже пахли осінню, була приємна, а невеличке кафе, де він замовив просту вечерю, виявилося чистим і затишним. «Нове життя, – подумав Стренд, п'ючи каву в майже порожній залі. – П'ятдесят років, а я починаю все спочатку…»

«Помагай тобі боже!» – сказав Джіммі.

Він замовив ще чашку кави й довго згадував про події свого останнього тижня в Нью-Йорку.

Хейзен подзвонив йому з контори і сказав, що приходив Ромеро й що хлопець із нетерпінням чекає від'їзду до Данберрі.

– Не думаю, що ви матимете з ним клопіт. Ми з ним славно поговорили, і він уважно слухав, коли я пояснював йому, якої поведінки в школі ми від нього сподіваємось. Зараз хлопець у приймальні. Я звелів йому зачекати, поки закінчу з вами розмову. Пообіцяв, що його поселять у ваш корпус, щоб він був у вас на очах.

– Чудово, – буркнув Стренд. Йому вже захотілося, щоб Ромеро змінив своє рішення.

– Він лагідний, як ягня, – сказав Хейзен. – Хлопець, видно, дуже розумний і розважливий. Думаю, він виправдає наші сподівання. Принаймні спробувати варто, це безперечно. Я сказав, що дам гроші на новий одяг для нього, і він дуже зрадів. Хлопець повинен мати всі вигоди, які ми можемо йому дати. Не з'явиться ж він до школи в тому лахмітті, що зараз на ньому! Я склав список одягу, потрібного учневі. У мене в магазині «Брати Брук» рахунок, і я хочу запитати, чи не буде для вас обтяжливим зустрітися завтра з Ромеро й одягти його?

– Звичайно, ні! – відповів Стренд. – Леслі хоче, щоб цими днями я якомога більше виходив з дому.

– От і гаразд. Тоді о десятій, перед «Братами Брук» Вас влаштовує?

– Цілком.

– Я дам хлопцеві список. Секретарка надрукувала його, і Ромеро передасть список вам. Ви зможете, звісно, вибрати щось і на свій розсуд. Я записав тільки найнеобхідніше. Сподіваюся, п'ятисот доларів на все вистачить. Як ви гадаєте?

– Не маю уявлення.

– Якщо доведеться вийти за цю суму, не вагайтеся.

– Тільки перекажіть йому, що як він знов напне ту чортову футболку, яку він щодня носив до школи, то я навіть не признаюся, що ми з ним знайомі!

Хейзен засміявся.

– Перекажу! Коли матиму час, то неодмінно навідаюся до вас у школу, подивлюсь, як там вам обом ведеться. Я певен: якщо не для Ромеро, то принаймні для вас це буде приємна і корисна переміна.

Коли Стренд поклав трубку, він такої певності не мав.

Другого дня вранці Ромеро чекав його біля входу до магазину «Брати Брук», і вже саме це викликало в Аллена подив. У школі Ромеро майже щодня спізнювався на уроки. Сьогодні хлопець, на втіху Стрендові, мав цілком пристойний вигляд. Волосся підстрижене, футболки не було, натомість на його плечах висів поношений і завеликий піджак.

– Ось список, сер, – сказав Ромеро, коли вони увійшли до магазину. Уперше хлопець назвав його «сер», і Аллен сприйняв це як добрий знак. – Містер Хейзен сказав, що ваше слово буде для мене законом. – Він говорив не вороже. Мабуть, подумав Стренд, Хейзен мав рацію, даючи оцінку новій поведінці Ромеро.