Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Та ти що?! Видно, упилася! З якого б ще дива вона це втнула?

– Про таке в телеграмах не пишуть, – відповів Аллен. – Ох і сімейка ж!

– Це ти правильно сказав! – Джіммі вражено замотав головою.

Вони знову рушили до машини, де Конрой складав у багажник їхні

речі.

– А де вони тепер? Я їй подзвоню і скажу: «Твій любий братик бажає тобі довгого й щасливого подружнього життя!»

– Не подзвониш. Елінор не повідомила нас, де вона.

Джіммі знову замотав головою.

– Ох, і хитрюща ця Елінор! Страшенно хитрюща! – Він поклав батькові на плече руку. – А я, тат, за неї не хвилювався б. З нею буде все гаразд. Він чудовий хлопець, той Джузеппе. Вони, мабуть, знають, що роблять. А ти гойдатимеш на колінах цілий табунець ангельських бамбіні!

– Атож, усе життя про це мріяв, – похмуро кинув Аллен, сідаючи у великий «мерседес», де вже сиділи решта.

Обличчя в Керолайн застигло в якомусь упертому, затятому виразі. Опухла, з перев'язаним носом і потемнілим, заплющеним оком вона мала якийсь гротесковий вигляд.

– Люба моя дівчинко!.. – ніжно промовив до неї Аллен.

– Ой, дай мені спокій! – буркнула Керолайн і відсунулась.

Це був невеселий гурт людей, що їхав у великому автомобілі до міста.

«Мерседес» проминув міст до Манхеттена, і тут Стрендові спало на думку, що від того вечора, коли поріг їхньої квартири переступив Хейзен – побитий, закривавлений, ледве тримаючись на ногах, – йому, Алленові, довелося мати справу з медициною більше, ніж будь-коли в своєму житті.

«Ну звісно, – міркував Стренд, слухаючи лікаря, який говорив з недбалою впевненістю «світила» в своїй галузі, – звісно, все значно, гірше, ніж виглядає». Для них настали такі часи – усе насправді було значно гірше, ніж виглядало.

– Дуже побита кістка і блокована ліва перегородка, – сказав лікар Алленові й Леслі, запросивши їх до вишуканого кабінету на Парк-авеню, після того як подивився рентгенівські знімки й закінчив оглядати Керолайн. Дівчину він залишив з асистентом в іншій кімнаті, де той брав на аналіз кров і накладав нову пов'язку. – Боюся, доведеться зробити операцію, – провадив лікар. Проте ніякої тривоги в його погляді не було. («Ці лікарі, – промайнуло в Стренда, – уміють висловлюватись аж надто закручено».) – Доведеться кілька днів почекати, поки зійде припухлість. Я замовлю операційну. В тому разі, якщо ви погодитесь.

– Звичайно, – сказала Леслі.

Аллен кивнув головою.

– Їй доведеться перебути тут тільки одну ніч, – промовив лікар. – Хвилюватися справді нема чого, місіс Стренд.

– Містер Хейзен запевняє, що вона в цілком надійних руках, – сказала Леслі.

– О, добра душа Рассел! – усміхнувся доктор Лейярд, почувши про цей вотум довіри. – А поки що я раджу вам покласти дівчину в ліжко, і хай спокійно полежить. Геройство їй тільки зашкодить. Ви залишитесь у Нью-Йорку чи поїдете до Рассел а на дачу?

– Ми будемо у Нью-Йорку, – швидко відповіла Леслі.

– Гаразд. Чим менше вона рухатиметься, тим краще. – Він підвівся, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. «Світило» не мало часу на пусті балачки. – Я подзвоню вам, коли про все домовлюся в Ленноксхілзькій лікарні, – це якраз за рогом, на Сімдесят сьомій вулиці, – і скажу, коли привезти дівчину сюди. – Він провів їх до приймальні, де сиділи Лінда з Хейзеном. Лінда нервово гортала якийсь журнал, а Хейзен із застиглим виразом обличчя дивився у вікно.

– Расселе, я хотів би з тобою поговорити. Зайди, будь ласка, до кабінету, – сказав Лейярд.

Хейзен підвівся й пішов за лікарем. Лінда відклала журнал і запитливо подивилася на Стренда.

– Деякі ускладнення, – мовив той. – Він хоче оперувати.

– О господи! – вигукнула Лінда. – Бідолашна дівчинка!

– Лікар сказав, що хвилюватись нема чого, – мовила Леслі. – Я певна, він знає своє діло.

– Він сказав про це й Керолайн?

– Ще ні.

– Сподіваюся, вона буде не дуже засмучена.

– Коли дівчинка довідається, що без операції ке обійтися, то, гадаю, поведеться розумно, – спокійно відповіла Леслі.

Вони ще ждали Керолайн, коли вийшов Хейзен. З його вигляду важко було вгадати, про що з ним розмовляв лікар.

– Доктор Лейярд сказав вам що-небудь, чого не розповів нам? – спитав Стренд.

– Нічого особливого, – відповів Хейзен. – У нього немає часу казати неправду. Ні. Він додав тільки ось що: коли операція неминуча, а дівчина молода, то є нагода, якщо захоче пацієнт, зробити невелике косметичне втручання. Це йому не важко.