Ірвін Шоу - Хліб по воді

На третій День Леслі почувала себе вже досить непогано і змогла вийти. Вони вирішили дати собі волю і пообідати «В Максима», якраз за рогом готелю. Потім пішли до музею, де їм додали бадьорості сонячні барви імпресіоністів, Леслі сказала, що добре було б привезти молодятам із Франції подарунок. Вони зазирнули до кількох магазинів, але все, що траплялося їм на очі, було безбожно дороге, і обоє погодилися піти краще до Блумінгдейла, як тільки Повернуться в Нью-Йорк.

Коли вони прийшли до готелю, на них чекала звістка від Рассела Хейзена. Він дзвонив, залишив телефон контори й попросив, щоб вони подзвонили йому, коли повернуться.

Стренд зателефонував з номера. Хейзен говорив різко й поквапно. «Це його діловий гол ос», подумав Стренд.

Я повернувся трохи раніше, ніж сподівався, Аллене, – сказав Хейзен. – Не пізніше, ніж завтра опівдні, я хочу вилетіти до Нью-Йорка. Я сидітиму в конторі допізна, але якщо ви з Леслі й Лінда не про ти, я б хотів разом з усіма повечеряти в готелі.

Щодо нас, то ми залюбки, – відповів Стренд. – Але Лінда в Мужені.

От непосидюча Жінка! – роздратовано кинув Хейзен. – її ніщо не втримає на місці! Я зв'яжуся з нею по телефону й скажу, щоб припхалася сюди завтра до полудня, коли хоче дістатися додому безплатно. – «Лексикон у Хейзена змінився на гірше, – відзначив подумки Стренд. – Слід сподіватися, йе назавжди. Видно, під впливом своєї та дружининої лайки того вечора в Турі».Я подзвоню Конроєві, хай перекаже вашим дітям, коли ми прилітаємо, щоб вони вас зустріли.

Це дуже мило з вашого боку, – мовив Стренд. – Тільки скажіть Конроєві, щоб не завдавав собі клопоту, розшукуючи Елінор. Кілька днів тому вона вийшла в Лас-Вегасі заміж, і в неї медовий місяць. Вона не прислала нам своєї адреси.

– Лас-Вегас?! Боже праведний! – вигукнув Хейзен. – Від цих дітей тільки й жди, що вони задля розваги викинуть якого-небудь коника! Що ви про це думаєте?

Я ошелешений.

Хейзен засміявся.

– Вас можна зрозуміти! Сподіваюсь, вона щаслива.

– В телеграмі пише, що на сьомому небі. Поки що.

Хейзен знову засміявся.

– Гаразд у всякому разі перекажіть мої вітання матері молодої! Я спробую бути в готелі годині о дев'ятій. Вас влаштує?

– Гаразд, о дев'ятій, – погодився Стренд.

– Як він там? – спитала Леслі, коли Аллен поклав трубку.

– Капітан повернувся, – промовив Стренд. – Всіх на палубу!

Коли Хейзен, спізнившись усього на чверть години, увійшов до ресторану в готелі, він здавався геть виснаженим, очі в нього запали. Костюм був страшенно пом'ятий, ніби він прилетів у ньому із самої Малої Азії й не мав часу перевдягтися. Хейзен навіть не поголився, і на підборідді й щоках у нього стирчала сива щетина, яка надавала йому дивно занедбаного вигляду – щось подібне до фамільного портрета знаменитого предка, зіпсованого малими бешкетниками. «Цікаво все ж таки, – подумав Стренд, підводячись і тиснучи Хейзенові руку, – скільки років такого життя, як у нього, може витримати звичайна людина?» Але Хейзен приємно всміхався, зблискуючи своїми рівними здоровими зубами. Він міцно потис Стрендові руку, нахилився, щоб поцілувати Леслі в щоку, а вже тоді важко сів на стілець напроти них.

– Що мені зараз треба, то це випити.

– Ви зв'язалися з Ліндою?

– Вона приєднається до нас в аеропорту. Лінда розгублена, але завтра буде тут. Мартіні, будь ласка! – кинув він офіціантові,

– Як Саудівська Аравія? – спитав Стренд.

– Марно згаяний час, – спохмурнів Хейзен. – З ними ще важче мати справи, ніж із французами. Вони дивляться на годинник, але не можуть сказати, котра година! Якщо хочеш залагодити якусь справу, треба обійти десятки родичів усіляких пустельних принців, роздаючи гроші направо й наліво. З тим самим успіхом я міг би з'їздити на південь Франції з Ліндою. А як тут ви? Як сприйняли новину про Елінор?

– Ми приголомшені.

Хейзен засміявся.

– Він чудовий хлопець!

– Я теж так думала, – кинула Леслі. – До Лас-Вегаса.

– Те, як шлюб починається, не має значення, – повчально мовив Хейзен. – Головне, чим шлюб закінчується. – Він знову спохмурнів, ніби згадавши про те, чим закінчився шлюб у нього. Потім із приємністю відпив мартіні, що його поставив перед ним офіціант. – О, як же мені цього бракувало! В Саудівській Аравії вас можуть кинути в тюрму, або забити канчуками, або відтяти вам руку – зробити все, що їм на той час заманеться, – за один тільки коктейль. Спробуйте провадити бізнес із такими людьми! І всі з так званого «цивілізованого світу» – американці, англійці, французи, японці – із шкури пнуться, аби лиш урвати свій шмат. Коли там урешті станеться те, що має статися, то події з Ірані порівняно з цим здадуться нам усього-на-всього вуличною бійкою. Запам'ятайте мої слова! – Він знову похмуро відпив мартіні. – Я вже застеріг своїх клієнтів, що треба згортати роботу і вкладати гроші у справу надійнішу – як, скажімо, патент на вічний двигун, – він засміявся з власного жарту. – Та годі про мене! Ви що-небудь знаєте про молодят – де вони збираються працювати, де житимуть і таке інше?