Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Знаєте. Аллене, – зітхнув Хейзен, – скажу вам правду: я таки тікаю з контори, коли мені вдається і коли гарний день. Змалку я ніколи нічого не прогулював і тепер намагаюся надолужити прогаяне. – Він був одягнений як для стадіону – в яскравий картатий піджак і твідовий капелюх, насунутий на чоло, щоб не било в очі сонце. Хейзен ретельно записував на картку всі кидки, пробіжки, промахи й заміни. За гру він з'їв три сосиски й випив дві пляшки пива.

– Тепер я цілий тиждень не ставатиму на ваги! – заявив він.

Коли Джексон вибив м'яча й оббіг усі три бази, Хейзен підхопився й загорлав разом з усіма. Та коли «Янкі» хибили, він аж стогнав. А одного разу навіть різко викинув руку й спіймав м'яча, що випадково залетів до ложі. Після цього підвівся і напівжартома-напівсерйозно скинув капелюха, коли глядачі заплескали йому в долоні.

В сусідній ложі, поруч із батьком сидів у шапочці «Янкі» маліти хлопчик. На руці він мав рукавичку польового гравця – на той. випадок, якщо м'яч залетить до глядачів. Хлопчик теж кинувся до м'яча, який, одначе, дістався Хейзенові, і малий засоромлено відкинувся на сидіння. Хейзен перехилився через поручень і віддав йому м'яч.

– Тримай, хлопче! – сказав він. – Це тобі. – І всміхнувся, побачивши, як хлопчик заворожено, не вірячи своїм очам, втупився в дорогоцінну річ у себе в руках.

– Це йому радість на цілий тиждень, сер! – сказав батько хлопчика,

– Нехай він має її якомога частіше, – відповів Хейзен і легенько смикнув малого за козирок шапочки.

Спостерігаючи Хейзена, Стренд пригадав, як той невимушено й дружньо грав у м'яча з онуком Кетлі. Цей чоловік був такий лагідний, такий ніжний з чужими дітьми, аж Алленові стало цікаво, чому ж у нього так невдало склалося із власними сином та дочками.

Цілий день Хейзен поводився весело, по-молодечому безтурботно, і Аллен, звиклий бачити його стриманим і розважливим, тільки дивувався. Він уперше перейнявся до цього чоловіка теплим почуттям – воно прохопилося крізь настороженість і недовіру, з якими він досі ставився до юриста. «Від сьогодні, – подумав Аллен, – дружити з ним буде легше».

Коли вони вийшли зі стадіону, Конрой з машиною ждав біля воріт. Хейзен і Стренд рушили до машини, і полісмен доброзичливо козирнув їм, хоч Конрой і зупинився в забороненому місці. Сідаючи в машину й думаючи про те, що в цю саму хвилину тисячі інших уболівальників проштовхуються до входу в метро. Аллен відчув, як груди йому сповнило усвідомленням аристократичної вищості, хоч він і розумів, що не гідний такої честі.

– Чудовий день! – задоволено сказав Хейзен, сідаючи поруч із Алленом на заднє сидіння «мерседеса». – Треба буде нам прийти сюди якось ще. Знаєте, якби «Янкі» програли, настрій ми мали б роздратований і пригнічений. Я б відчував у собі всі оті три сосиски й хапався б рукою за серце. Але вони виграли, і я з нетерпінням чекаю, коли мені подадуть на вечерю великий біфштекс! – Він засміявся. – Ви тільки уявіть собі чоловіка моїх років, у якого травлення залежить від «Янкі»! Знаєте, людині просто необхідно вболівати за щось, а спортивні видовища у наш час лишилися чи не єдиним джерелом втіхи… – Він дістав з кишені пальта, що висіло в машині, поки вони були на стадіоні, обтягнену шкірою фляжку зі срібною накривкою. В накривці виявилася ще одна чашечка. Хейзен дав її Алленові й налив обом.

– Бурбон, – сказав він. – Справжнє американське віскі. Ну, за Джексона!

Обидва випили. «День закінчується щасливо», – подумав Аллен.

Коли вони під'їхали до будинку Стрендів, Хейзен сказав:

– Я не певен щодо наступних вихідних, але, якщо в мене вийде, ви всі поїдете разом зі мною на Айленд?

– Побачу, які плани будуть у Леслі, – відповів Аллен.

Коли він виходив з машини, Хейзен кинув:

– Я подзвоню вам у середу, і ви мені скажете.

Та мине три тижні, перш ніж вони знов поїдуть до Істхемптона. Хейзен подзвонив і сказав, що йому треба летіти до Вашінгтона, Лос-Анджелеса, Далласа, Талси й Чікаго, але якщо Стренди схочуть на вихідні на узбережжя, то Кетлі, мовляв, будуть готові прийняти їх, а Конрой відвезе туди всіх машиною. Аллен відмовився, нічого не сказавши про це Леслі. Він відповів Хейзенові, що надходить кінець навчального року, в нього багато роботи і краще йому побути в місті.

– Гаразд, тоді поїдемо, коли я вернуся. Домовились? – спитав Хейзен.

– Домовились – пообіцяв Аллен.

– І ще одне, – сказав Хейзен. – Я мав розмову з помічником районного прокурора. Вони влаштують так, що той хлопець визнає себе винним – у такому разі йому пом'якшать вирок. Отож скажіть Керолайн, хай заспокоїться. їй не треба буде з'являтися в суд.