Ірвін Шоу - Хліб по воді

Сонце вже висіло зовсім низько над обрієм, коли вони повилазили з води. Аллен трохи тремтів; він помітив, що Леслі, витираючись, рушником, теж тремтить. Вони всміхнулись одне одному.

Я наче на десять років помолодшав. – сказав він.

Це просто розкіш – тремтіти в такий жаркий день, як сьогодні! – відповіла Леслі, струшуючи з кіс краплі води.

Коли Аллен, залишивши Леслі одягатись до вечері, спустився вниз, Хейзен зі склянкою в руці вже сидів у вітальні. На ньому були червоні штани, сорочка з відкладним коміром лляний піджак. Він сказав їм, що. влаштовує сьогодні невеличку вечірку, і Аллен дбайливо одягся – сірі штани, голуба фланелева куртка, яку. Леслі випрасувала, перед поїздкою, і краватка.

– Приєднаєтесь? – спитав Хейзен, підносячи склянку.

– Дякую, поки що ні, – відповів Аллен. – Мені й так добре.

– Щаслиий ви чоловік! – промовив Хейзен. – Купання й мене збадьорило. Океан сьогодні лагідний. Але так буває не завжди. Минулого літа на цьому пляжі втопився чоловік. Скажіть дітям, хай. будуть обережні. – Він надпив зі склянки й раптом сказав: – Я хочу попросити у вас пробачення за оту п'яну сцену минулого разу.

– Я про це вже й забув, – відповів Стренд.

– Ви не забули, Аллене, я певен, – сказав Хейзен, пильно подивившись на нього. – У мене видався тоді пекельний день. Просто жахливий. Такого більш не станеться, – і він рішуче змахнув рукою, показуючи, що той день пішов у небуття. – До речі, вчора я випадково зустрів Елінор. Вона вам, казала, що ми трохи випили?

– Ні. – «Отакої! Вдома не п'є, а дивись, до вечора то там то там чарку й перехилить!» – Вона нічого не розповідала

Хейзен кивнув.

– У неї голова забита важливими думками. Неподалік від моєї контори є бар, я туди часом заглядаю після роботи вихилити чарчину. Виявляється, там поруч і її контора. З нею був той молодик. Містер Джанеллі. – Він зробив паузу, ніби хотів перевірити, яке враження справить це ім'я на Оренда,

– Я бачився з ним тільки один раз, – спокійно мовив Аллен. – Та й то недовго. У вашому домі, до речі.

– А, так-так! – згадав Хейзен. – Він мені казав, що будинок йому сподобався. Вони так щиро наполягали, щоб я сів до їхнього столика! За склянкою Елінор трохи розповіла мені про себе,

– Коли дівчата в такому віці, – сказав Аллен, – це, видно, головна тема їхніх розмов.

Хейзен усміхнувся.

– У чоловіків те саме: Ви пам'ятаєте, про що ви здебільшого розмовляли, коли вам було двадцять два?

– Не дуже. То було давно. Майже тридцять років минуло. – Аллен замислився, намагаючись пригадати той час. Найближчим його товаришем був тоді такий собі О'Моллі, його однокурсник, який називав себе троцькістом. Алленові ще пригадалося, що він дуже розчарував того свого приятеля. О'Моллі твердив, ніби його, Стренда, цікавить лише кар'єра і сліпа покора тому, що О'Моллі називав «системою». Та «система», запевняв О'Моллі, – суцільний обман і шахрайство; війну, мовляв, виграно, але її принципи цинічно розтоптано; перемогу прогавлено; Маккарті – мракобіс і загрожує Америці фашизмом; кривавий британський імперіалізм гвалтує Ірландію… О'Моллі ладен був воювати на всі фронти й шукав барикад, щоб їх захищати. Давня історія… «Цікаво, – подумав Аллен, – і що сталося з О'Моллі й чи знайшов він свої барикади?»

– Здається, ми тоді розмовляли переважно про політику, – сказав Стренд.

Хейзен кивнув головою.

– О, це тема серйозна! Ви коли-небудь служили в армії? Воювали в Кореї?

– Ні. На медичній комісії в мене знайшли шуми в серці. Я про них і не здогадувався, вони мене ніколи не турбували.

– А я пішов добровольцем, – сказав Хейзен. – Батько вважав, то я зробив правильно. Я служив лейтенантом на флоті. Плавав від стола до шафи у Вашінгтоні. Теж завдяки батьковим зусиллям. А ваш батько ще живий?

– Ні. Давно помер.

– Що ж, це не так і погано, – мовив Хейзен. – Тобто, коли вже не маєш батька. Поки мій був живий, я й кроку не міг сам ступити. – Він відпивав зі склянки потроху. Було очевидно, що сьогодні п'яної сцени сподіватись не слід.

– Ваша дочка Елінор, вразила мене. Дуже розумна дівчина.

– Вона справді розумна.

– Але невдоволена. – І знов пильний,, допитливий погляд.

– Загальна хвороба молоді! – жартома відповів Стренд.

– Каже, якби вона була чоловіком, то заробляла б удвічі більше, ніж тепер, та ще й керувала б відділом, – провадив Хейзен.

Стренд намагався ке виказувати свого подиву. Елінор завжди розповідала про свою роботу в конторі захоплено.