Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Мабуть, даремно я вам це сказала.

– Чому? Я вже й сам почав запитувати себе про це. – Він не сказав, відколи саме почали з'являтися в нього такі думки – від суботнього ранку. – В мене ніби дві душі. Ось вам і вся відповідь.

Юдіт усміхнулася.

– Було б зовсім непогано, якби ми мали по дві душі: одна – щоб ходити на роботу, друга – щоб сидіти вдома й розмірковувати.

– А знаєте, наша професія має і свої переваги, – зауважив Стренд. – Вона низькооплачувана, пекельна, невдячна, часом навіть небезпечна – зате в нас велика відпустка! І до того ж ми маємо право страйкувати, як і сміттярі.

У кав'ярні Юдіт, схилившись над чашкою з гарячою кавою, призналася:

– Весь цей семестр я думала про те, чи вертатися до школи наступного року.

– Що ви хочете цим сказати? – запитав Аллен, кидаючи в свою чашку цукор.

– Ви не боїтеся захворіти на діабет, або погладшати, або ще чогось такого? – поцікавилася Юдіт, похитавши головою, коли Стренд запропонував цукор і їй.

– Я пишаюся своїм здоров'ям, – сказав він. – Це єдине, в чому я більш-менш певен. Але скажіть – ви це серйозно надумали?

– Так, – кивнула головою Юдіт, труснувши охайно підстриженим чорним волоссям, у якому вже прозирали сиві пасма.

– І що ж ви будете робити, якщо не повернетеся до школи?

Юдіт знизала плечима, тоді обома руками піднесла до рота чашку з кавою. Цей рух зробив її схожою на дитину.

– Мабуть, стану ветеринаром, – мовила вона. – Мати справу з цикими звірми буде не важко після того, що мені доводилося робити в школі. Або піду в монастир. Я порвала з католицтвом, але заради миру й спокою могла б знову повернутись у лоно віри.

– А про одруження ви коли-небудь думали?

Юдіт зашарілась, і Стренд пошкодував, що спитав про це.

– Звичайно – відповіла вона. – Але пропозиції були не… не блискучі.

– Ви жінка приваблива,: – сказав Аллен і відчув, що він майже повірив у це.

– Я ждала, як то кажуть дівчата, принца на білому коні, – мовила Юдіт наче з викликом у голосі. – А замість нього з'являвся принц на чорному коні. Кілька разів. Я проста жінка, але не така наївна, щоб повірити, ніби одруження розв'яже бодай одну з моїх проблем. А ваші проблеми воно розв'язало? – спитала Юдіт зачіпливо.

– Деякі, – відказав Стренд. – І створило інші, – додав він, щоб не здатися самовпевненим. – Діти… – Він мало не сказав «гроші», але вчасно похопився. Натомість промовив: – На світі є багато місць, де я хотів би побувати. Але на вчительську платню багато не покатаєшся. Я заохочую до цього своїх нащадків і прошу їх привозити мені фотознімки. Одна з моїх дочок надумала поїхати влітку до Греції. – Він сам не знав, навіщо згадав про це.

– Минулого літа я подорожувала по Озерному краю, – сказала Юдіт. – Мрія кожного вчителя англійської.

– І як там було?

– Жахливо! – гірко посміхнулася Юдіт. – Дощ лив без упину. Я була з групою викладачів англійської із Середнього Заходу. Якось цілий день ми розмовляли про Вордсворта, а решту часу дискутували про те, як подавати Гамлета підліткам. Я багато не розмовляла. Важко пояснити людям, що більшість дітей, яких я навчаю, на власні очі бачили вбивства. Справжні вбивства – і поблизу своїх осель. Та й самі вони з радістю повбивали б своїх дядьків, а може, й матерів і батьків, якби трапилася нагода.

– Мені слід би якось побувати у Відні з групою вчителів історії, – сказав Стренд, – і розповісти їм про те, як важко мені пояснювати своїм учням позицію Меттерніха на Віденському конгресі.

Обоє засміялися.

– Ох, доведеться нам обом повертатись до школи наступного року, – зітхнула Юдіт.

– Приречені! – погодився Стренд. – Безвихідь. Але ми маємо свої здобутки, хіба ні? – Він пригадав розмову з Хесусом Ромеро. – Але як іноді важко буває витримати декого з наших учнів!

– Колись я сказала була одній своїй учениці, що вона може стати письменницею. А минулого місяця вона надрукувала в «Пентхаузі» новелу, – розповіла Юдіт. – Страшенно сексуальну. Я навіть сховала журнал від своєї матері, коли вона прийшла до мене в гості.

– Завтра буде кращий день, – промовив Стренд, допивши каву, і встав.

– Не дуже на це сподівайтеся, – сказала Юдіт і підвелася.

Вдома Аллен нікого не застав і, скориставшись тим, що Леслі немає, ліг подрімати. Він почував себе геть виснаженим, і так приємно було забутися сном.

Прокинувся Аллен з відчуттям того, що в домі хтось є. Це була не Леслі, бо вона одразу ввійшла б до спальні. Він розгладив покривало, щоб не видно було, що він спав, узув черевики й вийшов у коридор. На кухні почувся брязкіт посуду, і Аллен рушив туди. За столом сиділа Керолайн, пила молоко і їла торт. Помітивши білий бавовняний комірець, який виглядав з-під светра, він здогадався, що дочка грала в теніс.