Ірвін Шоу - Хліб по воді

Стренд простяг руку й вимкнув телевізор. Він сидів, ошелешено втупившись у чистий екран. Адже він щойно став свідком неймовірної події.

Потім підвівся й підійшов до невеликого письмового столу біля вікна. Він не прихопив із собою зошита, в якому час від часу робив записи, тож узяв із шухляди кілька чистих аркушів і почав писати.

«Я сиджу сам-один на першому поверсі в істхемптонському будинку. Щойно я бачив по телевізору, як чоловік сам себе знищив. Цей чоловік – Рассел Хейзен. Тим, що можна назвати не інакше, як прощальна промова, він попрощався зі своєю кар'єрою. Чому він так учинив, я не знаю, але він викрив себе, свій фах, закони, за якими ми живемо і які збагатили його й принесли йому визнання. Я міг би пояснити його виступ хіба потьмаренням розуму, але такого потьмарення йому не простять. Відколи ми познайомилися, я знав, що його вдача має темний бік – безмежний цинізм щодо людських мотивів і вчинків, який проявлявся в нападах чорної меланхолії, що бувала в нього навіть у хвилини радості. Та я навіть не підозрював, що Хейзен страждає від свого цинізму такою мірою і не завжди здатен утримати його в собі. Як далеко він тепер зайде, передбачити важко…»

Несподівано Стренд відчув страшну втому й навіть писати уже не міг. Він згорнув руки на аркуші паперу, поклав на них голову й умить заснув.

Прокинувся він раптово. Він не знав, скільки проспав. У замку клацнув ключ, двері відчинились і відразу зачинились. Він підвівся й увійшов до вітальні саме в ту мить, коли там з'явився Хейзен.

Стренд мовчки дивився, як Хейзен, усміхнувшись до нього, енергійно затупотів ногами, збиваючи з черевиків сніг. Він виглядав так, як завжди, – спокійний, здоровий. Вираз на обличчі Стренда змусив Хейзена спохмурніти.

– У вас дивний вигляд, Аллене, – сказав він. – Що сталося?

– Я бачив телепередачу.

– А, це, – недбало відмахнувся Хейзен. – Мені здалося, що тих нудних панів варто дещо розвеселити. Знаєте, сам я одержав величезне задоволення. І зняв вагу з душі, про що мріяв уже дуже давно.

– Ви розумієте, що зробили сьогодні із собою, Рассел?

– Про мене не турбуйтеся. Та й хто в наші дні приймає телебачення всерйоз? Ніхто. І давайте більше не будемо розмовляти на цю тему, будь ласка. Все це тільки наводить нудьгу. – Він підійшов до Стренда, поклав йому руку на плече, дружньо струснув. – Я сподівався, що ви ще не спите. Дуже хотілося поговорити хоч із кимсь, хто не є адвокатом. – Він зняв пальто, потім капелюх, кинув їх на крісло. – Яка моторошна видалася ніч! Вести машину, коли валить сніг, – це вам не жарт.

Стренд злегка потряс головою, немов намагався звільнитися від думок, що тривожили його. Він почував, що збентежений, не впевнений у собі. Хейзен, незважаючи на все, перебував у відмінному настрої. Так що, можливо, він, Стренд, перебільшив значення передачі?.. Адже він так рідко дивився телевізор і, цілком імовірно, переоцінив вплив передачі на глядачів, а також саму можливість, що подібний виступ може зламати людині життя. Може, він був не правий, так переживаючи за друга? Якщо вже самого Хейзену, схоже, не страшать наслідки виступу, може, і йому не варто висловлювати побоювання? Треба змінити тему.

– Ви самі вели машину? – запитав він.

Хейзен кивнув:,

– Відпустив шофера на вечір. До нього приїхала наречена, от і вирішив посприяти розвитку любовних відносин. А де наші дами?

– Розбрелися по своїх кімнатах. Вирішили сьогодні лягти раніше.

Хейзен оглянув його допитливим поглядом:

– У них усе в порядку?

– Так, все добре, – відповів Стренд.

– Леслі сказала мені, що Елеонора повернулася в Джорджію. Взагалі все це жахливо, не чи правда?

– Дивовижно, – підхопив Стренд. – Цей Джанеллі поводиться як закінчений дурень.

– Ну, зате в мужності йому не відмовиш. І це викликає в мене повагу.

– Особисто в мене це викликає інші почуття… – сухо помітив Стренд.

– Я подзвонив тамтешньому шефові поліції й сказав, щоб він поставив свою людину охороняти їхній будинок. І ще дав зрозуміти, що, якщо з дітлахами щось трапиться, я просто спущу з його шкіру.

– Сподіваюся, це допоможе.

– Просто впевнений, – похмуро відповів Хейзен. – А тепер мені терміново необхідно випити. Приєднаєтеся?

– Із задоволенням, – відповів Стренд і став спостерігав за тим, як Хейзен наповнив два келехи віскі з содовою. Вони віднесли напої до каміна й сіли один проти одного в великі шкіряні крісла. Хейзен випив великий ковток і задоволено зітхнув.