Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Так, була, – спокійно відказала Леслі.

– Керолайн призналася, що ви дещо від мене приховували.

– А саме?

– Що ти навчила її в шістнадцять років користуватися запобіжними таблетками.

Несподівано Леслі засміялася.

– Який жах! промовила вона. – І це в наш час!

– Але ти нічого не сказала мені.

– Мабуть, я подумала, що ти людина не з нашого часу, – відповіла Леслі. – Невже ти хочеш стати таким, як усі твої сучасники, любий?

– Хочу.

– Тоді дозволь подумати… – Леслі примружилася, ніби прикидаючи, в чому ж їй зізнатися. – Які ще свої гріхи я приховала, щоб залишити тебе в твоїх щасливих ілюзіях? Ага, ось. Звичайно ж! Я влаштувала для Елінор аборт, коли їй було сімнадцять. Розповісти подробиці?

– Не треба.

– Мудрий старий чоловік і батько!.. – промовила Леслі. – Я знала також, що в коледжі у Елінор був коханець, удвічі старший за неї. Він мав дружину й троє дітей. І їй не треба було працювати, щоб заробити на машину, якою вона їздила. Машину Елінор дав той чоловік. Транспортний засіб, здобутий ціною гріха, чи не так? Коли вже ми про це почали, то я, щоб ти знав, була в змові і з нашим любим Джіммі: я приховувала від тебе, що він кожного вечора накурюється до одуріння марихуани, а щоб він не пішов назавжди з дому, я дозволила йому тримати те зілля в моєму комоді під білизною. Може, ти був би щасливіший, якби я дозволила йому тинятись по вулицях?

– Ні, не був би.

– А ось свіжі новини з фронту, – сказала Леслі. – Вчора дзвонив Рассел і повідомив одну вельми цікаву річ. Він, правда, просив нічого тобі не казати. Але ти, мабуть, і сам дуже скоро про все довідаєшся, і краще буде, коли ти почуєш про це від мене, ніж прочитаєш у газетах. Якщо йому не пощастить заткнути своїй дружині пельку – і якнайшвидше! – то вона назве мене серед багатьох інших жінок, які винні в її розлученні!

– От сучка!

– Вона каже, що має докази. Конрой присягається, нібито бачив, як я заходила до Хейзенового будинку, коли приїздила якогось дня до Нью-Йорка давати уроки. Мовляв, пробула там дві години.

– Рассел казав, що бачився з тобою. Мені було дивно, чому про це не розповіла ти. – Аллен говорив спокійно, чекаючи пояснення.

– Вони обидва мають рацію. Я була в Рассела вдома, і ми з ним дві години обідали. Я пішла до нього через те, що хвилювалася за тебе. Мені здається, ти не витримаєш іще рік у одному будинку з усіма тими хлопцями, і я попросила Рассела домовитися з Бебкоком, щоб ми мешкали поза школою. Я тобі про це не розповіла, бо не хотіла, щоб ти подумав, ніби я замість тебе вирішую твої справи. Думаєш, я брешу?

– Ти не звикла брехати.

– Дякую, – мовила Леслі. – Але Конрой недалеко від правди. Це вперше я була з Расселом сама, і тут раптом пригадала, як він мені снився, і збагнула, що дуже багато про нього думала і що хочу його. – Вона говорила монотонно, так наче виголошувала завчену промову. – І я ще не така стара жінка, щоб не зрозуміти, коли чоловік хоче мене. Отож я знала, що Рассел мене хотів. Але він мовчав, і я теж, ми пообідали, він пообіцяв поговорити з Бебкоком, і я пішла на урок, призначений на третю годину. Тобі гидко за мене?

– Ні, звичайно, – лагідно промовив Аллен. – Якщо хочеш знати правду, то я зайшов ще далі. Куди далі. Якби одна жінка була вдома, коли я подзвонив їй з центрального вокзалу… – Він не доказав.

Всі ми потайні грішники, – сказала Леслі. – Настав час нам вибалакатися, відвести душу. Наші вади – це пута, які тримають нас разом. І пора їх визнати, коли вже ми завели про них розмову. – Леслі говорила співучим голосом, ледь похитуючись уперед і назад, як ото дитина, що сидить біля вікна й мугикає собі під ніс пісеньку. Від океану на неї світило сонце, і її світле волосся вилискувало в його променях. – Ти чув про вчителя біології в Керолайн?

– Я одержав листа від його дружини.

– А я знаю про це з надійнішого джерела. Від самої Керолайн. Вона розповіла, що була від нього в нестямі, але він жахливий у ліжку, і вона покинула його. Оце так тепер розмовляють дівчата. Фізіології в них багато, а душі немає. Тепер, знаючи все це, ти любитимеш Керолайн… мене… Елінор… менше?

– Ні, – відповів Аллен. – Тепер я любитиму вас, мабуть, по-іншому. Але не менше.

– До речі, про кохання, – провадила Леслі. – Кілька слів про Неллі Соломон. Ти знаєш, що вона із Джіммі?..

– Хто тобі сказав? – Уперше за всю розмову Аллен був глибоко вражений.

– Вона сама.

– Я обідав із Соломоном. Він мені про це не казав нічого.

– І не дивно! – кинула Леслі. – Бо він нічого не знає. Поки що. Але скоро дізнається. Неллі хоче їхати за Джіммі до Каліфорнії. Вони мають намір одружитись. Ось чому вона мені про все розповіла. Мабуть, сподівалася на моє благословення. Якщо це так, то її чекало розчарування!