Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Є речі, які одне покоління розуміє, а інше покоління навіть уявлення про них не має, – сказав Аллен. – Всі правила й норми швидко старіють. Вважай, що тобі пощастило. Ти дістала добру науку, і вона коштувала тобі лише перебитого носа. З Ромеро будь обережніша. Кров у нього куди гарячіша, ніж у твого приятеля Джорджа!

– Тату, – спокійно промовила Керолайн, – ти мене розчаровуєш. Ти – расист!

– Втішний висновок. – Аллен підвівся. – А тепер я мушу тебе покинути. Мені треба побалакати з матір'ю.

Він пішов, тим часом як Керолайн, ледь стримуючи сльози, наливала собі другу чашку кави.

Коли Аллен ступив до кімнати, Леслі сиділа в халаті біля вікна і вдивлялася в океан. Він підійшов і ніжно поцілував її в маківку. Вона підвела очі й усміхнулась.

– Сподіваюся, ти почуваєш себе краще? – спитала вона.

– Куди краще! – відповів Аллен. Він сів біля неї і взяв її за руку. – Я щойно снідав з Керолайн. Вона розповіла мені про Елінор.

Леслі кивнула головою.

Я зробила все що могла, аби спинити її. Просила, щоб вона поговорила з тобою. Але марно.

– Я знаю. І Керолайн знає. Елінор розмовляла з Джузеппе?

Леслі похитала головою.

– Вона заявила, що більш ніколи з ним не сваритиметься. Що нам робити, Аллене?

– Я знаю, що робити мені. Я подзвоню Джузеппе.

Він підійшов до телефону, який стояв поряд з ліжком, натиснув кілька кнопок, щоб з'єднатися з міжміською лінією, і набрав номер Джузеппе. Аллен уже знав його напам'ять. Коли Джанеллі відповів, Аллен швидко заговорив:

– Джузеппе, де дуже важливо. Не кладіть трубки, поки не вислухаєте мене. Елінор виїхала до Джорджії.

На мить на другому кінці запала тиша. Потім Джузеппе сказав:

– Приємна новина.

Голос у нього був безвиразний, змучений.

– У вас щось сталося?

– Ще ні.

– Джузеппе, – промовив Стренд, – я хочу, щоб ви сказали їй, нехай не залишається з вами. Вона повинна негайно повернутись.

– Ви хочете, – сказав Джанеллі. – Що це дасть?

– Послухайте, Джузеппе, її взяли назад на службу. З другого січня. їй дали вищу посаду… Попереду в неї велика кар'єра в улюбленій роботі, у місті, яке вона теж любить. Ви не повинні дозволити їй усе це перекреслити. Джузеппе, я не можу дозволити вам убити мою дочку!

– Я дивлюсь на неї інакше, Аллене, – сказав Джанеллі. – Я дивлюсь на неї як на свою дружину. Елінор нарешті це зрозуміла. А місце дружини – біля чоловіка. Це давнє італійське правило. Ви, мабуть, забули, що я італієць.

– Бути італійцем – не конче означає бути мучеником. І за що?! За нікчемну провінційну газетку, про яку навіть Елінор каже, що її з більшим успіхом могла б видавати жменька випускників середньої школи, ніж ви удвох!

– Мені дуже шкода, що вона вважає нас такими нездарами, – промовив Джузеппе. – Але це нічого не змінює. Коли я з нею одружувався, то не обіцяв, що одержу Пуліцерівську премію в галузі журналістики. Все, що я обіцяв, – це любити й берегти її, і тільки її, до самої смерті. Елінор згадала, що обіцяла мені те саме, і я щасливий це чути.

– Ви чините, як маніяк! – заявив Аллен.

– Боюся, містере Стренд, мені доведеться зараз покласти трубку, – чемно відповів Джузеппе. – Мені ще треба прибрати в домі, поставити квіти й купити щось поїсти та пляшку вина, щоб відсвяткувати замирення. Дякую за звістку про те, що вона їде додому.

– Джузеппе… – мовив Аллен безпорадно, але той уже поклав трубку.

Леслі так само сиділа біля вікна, знову вдивляючись в океан. Обличчя її нічого не виражало.

– Ти знав про те, що вона може повернутися? – спитала Леслі.

– Знав. Вона сказала мені, що спробує забути його. А якщо не зможе, то вернеться. Думаю, вона не дуже й намагалася.

– Чоловік… – озвалася Леслі безбарвним голосом. – Пристрасть, як вона каже… Кохання… Якого зла можуть наробити ці великі слова! Я спитала в неї, як же вона ось так просто поїде, знаючи, що з кожним телефонним дзвінком нас терзатиме страх перед звісткою, що наша дочка мертва.

– А вона?

– Каже, це почуття їй відоме – воно не покидає її відтоді, як вона поїхала з Джорджії. Мовляв, нам треба навчитися жити з ним. Я намагалася приховати це від Керолайн, та, мабуть, дівчина здогадалася, Що вона знає?

– Майже все. Я вирішив, що повинен їй розповісти. У нас набралося надто багато таємниць.

– Це природно, коли намагаються вберегти молодих…

– І старих, – докинув Аллен. – На Різдво я розмовляв з Керолайн. Вона сказала, що в сім'ї всі були мов конспіратори, намагаючись уберегти мене, приховати від мене правду. Ти теж була в тій змові.