Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Я намагався додзвонитись до вас учора ввечері й попередити про замітку в «Таймс». Але ніхто не брав трубки,

– Я був у тій проклятущій опері. А мій чортів слуга надто ледачий, щоб вийти з бару, де він дудлить моє віскі, й узяти трубку, коли мене немає вдома. Я сьогодні ж таки вижену сучого сина! Звідки ви довідалися про «Таймс»?

– Учора тут були два фебеерівці. Розпитували мене про вас. Ну, й порадили заглянути сьогодні вранці у «Таймс».

– Про що вони питали?

– Чи я чув, як ви з Хітцом розмовляли про справи.

– І що ви відповіли?

– А що я міг відповісти? Сказав, що нічого не чув.

– Господи, невже ви не могли заприсягтися, що весь час були зі мною і напевне знаєте: я й словом не перемовився з Хітцом ні про які справи.

– Расселе, про це ми з вами вже розмовляли, – сумно мовив Стренд. – Я сказав їм те, що знав. Не більше й не менше.

– А крильця у вас іще не виросли, пане ідеалісте?! Коли вже ви спуститеся на землю, почепите свого німба на цвях і навчитеся грати з цими молодчиками в їхню гру?

– Ви п'яний, Расселе. Коли проспитеся, тоді поговоримо.

Стренд поволі поклав трубку, його морозило. Здавалося, за день

промерзли всі його кістки. Він пішов до ванної, пустив гарячу воду й почав роздягатися, з приємністю вдихаючи пару. У двері подзвонили, Стренд закрутив воду, накинув халат і босоніж вийшов до передпокою. За порогом стояв доктор Філіпс із чорним саквояжем у руці.

– Ви не проти, якщо я увійду, містере Стренд?

Алленові здалося, ніби лікар боїться, що двері раптом зачиняться перед його носом, і йому не терпиться переступити через поріг.

– Прошу.

Філіпс увійшов, і Стренд причинив за ним двері.

– Сподіваюсь, я вас не дуже потурбував? – запитав Філіпс, – Кілька хвилин тому мені подзвонив містер Бебкок і сказав, що вас треба оглянути.

– Навіщо?

– Можна скинути пальто?

– Звичайно. Бебкок пояснив причину?

– Сказав, що його непокоїть ваше здоров'я. Мовляв, у вас поганий вигляд, – говорив Філіпс, поки Стренд допомагав йому скинути пальто. – Він розповів мені про вашу історію з серцем, і, якщо ви не проти, я хотів би оглянути вас. – Лікар скоса подивився на Стренда. – Сказати правду, ваш вигляд – це ще не все. Я знаю, що у вас був стрес, і…

– Кілька останніх ночей я погано спав, – різко кинув Стренд. – Ото й усе.

Він знав одне: хай там що, а в лікарню він не ляже.

Доктор Філіпс дістав із саквояжа стетоскоп і прилад, який Стрендові був уже добре знайомий, – ним міряли кров'яний тиск.

– Ми не могли б сісти до столу? – спитав Філіпс таким тоном, яким зубний лікар запевняє пацієнта, що видалити зубний нерв – це зовсім не боляче. – І ще якби ви зняли халат…

Стренд кинув халат на стілець. На ньому були труси, і вій не почував себе так по-дурному, як почував би, якби довелося сидіти голим у власній вітальні.

– Ожирінням ви не страждаєте, – сухо мовив Філіпс, приклавши Алленові до грудей холодний стетоскоп. Команди були йому теж знайомі: «Покашляйте!.. Не дихайте!.. Дихайте. глибоко!.. Видихайте поволі!..» Крім цих коротких команд, Філіпс нічого не казав. Послухавши груди, він перейшов до спини. Тоді обгорнув руку пацієнта гумовою стрічкою тонометра, покачав грушу й почав випускати повітря, уважно стежачи за ртутним стовпчиком. Потім повторив те саме ще раз. «Твоє життя залежить від гумової груші, – подумав Стренд, дивлячись на стурбоване обличчя лікаря. – Або від тоненького ртутного стовпчика, такого рухливого й ненадійного…»

Закінчивши, Філіпс довго мовчав – аж поки сховав тонометр до саквояжа. Тремтячи, Стренд знову накинув халат.

– Містере Стренд, – сказав Філіпс, – боюся, містер Бебкок непоганий діагностик. Дихання у вас поверхове, а в легенях якісь підозрілі звуки. Серце б'ється неритмічно, одначе це ще не найгірше. У вас дуже високий кров'яний тиск. Ви не пам'ятаєте, який він був, коли вас виписували з лікарні?

– Напевне не пам'ятаю. Лікар казав, що підвищений, але в межах норми.

– Боюся, тепер він уже вийшов за межі норми. Ви що-небудь приймаєте, щоб його збити?

– Ні.

Філіпс кивнув головою.

– Приходьте завтра вранці до мене в ізолятор, я дам вам таблетки. Вони допоможуть. Однієї на день буде досить. – Він сунув руку в саквояж і дістав пляшечку. – Це – щоб ви краще спали. Не бійтеся, не наркотик.

– У своєму віці я вже не боюся приохотитись до наркотиків, – відповів Стренд.

– Наркоманія вражає не тільки підлітків, містере Стренд, – холодно сказав Філіпс. – У ваших легенях уже є рідина…