Ірвін Шоу - Хліб по воді

Але думка про те, що Роллінз перестане йому вірити й зарахує його, Стренда, до решти вчителів, котрі об'єдналися проти таких людей, як Ромеро та Роллінз, примусила Аллена завагатись, і врешті він вирішив просто мовчати. Він був зворушений довірою Роллінза, цінував його думку про себе і тому сказав собі, що за одну ніч ніхто не помре.

Стренд довго не лягав, намагаючись читати, й двічі виходив нагору – подивитися, чи Роллінз, бува, не повернувся, не доповівши про себе. Та обидва ліжка в кімнаті Ромеро й Роллінза були порожні. Стренд раз у раз поглядав на годинник. Коли літак Леслі сяде в Парижі, там уже буде, зважаючи на різницю в часі, шоста ранку, а в Нью-Йорку – північ. Аллен знав, що не засне, поки не подзвонить до агентства «Ер Франс» у аеропорту імені Кеннеді й не почує, що літак щасливо приземлився.

Треба було зателефонувати ще одній людині, але Стренд усе відкладав цю розмову. Розмову з Расселом Хейзеном. Останній раз Хейзен говорив з ним по телефону грубо, накричав на нього, і Стренд не міг йому цього пробачити. Та, зрештою, Хейзен – його друг, і добро, яке він зробив для нього, Стренда, важило куди більше, ніж той – зрештою, цілком виправданий – спалах поганого настрою. Аллен знав: Хейзен його не похвалить, коли він розповість про те, що сказав агентам ФБР. І все ж Хейзен заслуговує, щоб його попередити, і рано чи пізно подзвонити доведеться. «Зачекаю, доки він повечеряє, – міркував Стренд, заспокоюючи власне сумління. – До ранку, коли він візьме в руки газету, час іще є».

Так він просидів до пів на одинадцяту вечора, потім набрав номер домашнього телефону Хейзена. Трубки ніхто не брав. Стренд почекав, поки пролунало десять гудків, і поклав трубку.

На мить він відчув полегкість, однак на душі було тривожно. Стренд узяв книжку й почав знов і знов перечитувати той самий абзац, не розуміючи, про що в ньому йдеться. Потім згорнув книжку, пішов на кухню й дістав віскі – пляшка стояла в буфеті відтоді, як Аллен купив її першого дня в Данберрі. Він налив у склянку чималу порцію віскі, долив води, поклав льоду і сів зі склянкою в руці у вітальні перед вогнем, дослухаючись, як за вікнами свистить вітер. Раптом хтось постукав. Стренд поспішив до дверей і відчинив. За порогом стояв Роллінз – на голові капюшон, щоки взялися памороззю, так наче хлопець враз постарів і відпустив білу бороду. Він хукав на руки, але всміхався.

– Заходь, заходь! – сказав Стренд.

– Дякую, сер, – мовив Роллінз,

Стренд причинив за ним двері. Роллінз увійшов і став біля вогню, гріючи руки.

– Мені довелося йти від автостанції пішки, – озвався він. – Промерз до кісток. Як приємно бачити вогонь! – Він скоса глянув на склянку, що її Стренд і досі тримав у руці. – А для мене у вас не знайдеться трошки оцього зілля?

– О, звичайно! – похопився Стренд. – Такий холодний вечір…

– Правду кажете, містере Стренд. Краще б той коледж, який запросить мене грати за свою футбольну команду, був десь на півдні Штатів. Або на Гаваях.

– Це, звісно, порушення правил. Якщо хтось довідається…

– Та я скоріше ляжу в могилу! – урочисто запевнив Роллінз.

– Побудь тут, погрійся, – сказав Стренд і вийшов на кухню. Там він щедро хлюпнув у склянку віскі, додав трохи води й приніс Роллінзові. Хлопець узяв склянку – в його величезній руці вона здавалась іграшковою – і погойдав, милуючись золотавою рідиною. Потім підняв склянку, мовив: «За того, хто винайшов цей напій!» – і, зробивши великий ковток, вдоволено зітхнув.

– Після цього й зима не страшна, еге ж? – пожартував Роллінз. Потім споважнів. – З учорашнього вечора ніяких змін, містере Стренд?

– Ніяких. Крім того, що Хітц полетів до Вашінгтона показатися лікареві.

– Спізнився на вісімнадцять років, – похмуро зауважив Роллінз. Потім його обличчя проясніло. – А в мене новини. Чистенькі!

Його слова насторожили Стренда.

– Які це «чистенькі»? – запитав він.

– Ні, я не обчистив банк, якщо ви боїтеся цього. Все законно. Абсолютно законно. – Роллінз дістав свого гаманця. Він був розпухлий. – Ось, – сказав він. – Десять тисяч доларів. Не фальшивих. Завтра вранці я піду до в'язниці, визволю Ромеро, і в мене ще залишаться гроші, щоб улаштувати тому нещасному здохляку такий обід, якого він зроду не бачив!

З того, як говорив Роллінз, Стренд здогадався, що склянка віскі, яку хлопець тримав у руці, була в нього цього вечора не перша.

– Похід до в'язниці нічого не дасть, – зітхнув Стренд. – Я певен, доведеться мати справу з безліччю формальностей. Насамперед треба попередити адвоката Ромеро. Про гроші. Це в тому разі, коли вони, як ти запевняєш, «чистенькі».