Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Ось він – злочинець! – Ромеро показав на Хітца. – Він злодій. Я хочу, щоб його засудили. За крадіжку.

До цього ми ще повернемося, – спокійно проказав сержант. – Ви маєте право на один телефонний дзвінок. Подзвоніть своєму адвокатові,, якщо хочете.

– Я не можу найняти адвоката. Цей гад украв усі мої гроші. У мене тільки шість доларів. Може, ви знаєте, де за шість зелененьких можна найняти опівночі адвоката?

Сержант грався на столі складаним ножиком, то відкриваючи його, то закриваючи.

– Завтра ми знайдемо вам безплатного захисника. А поки що, Джеку, – звернувся він до полісмена, – замкни його в камеру. Я запишу свідчення цих трьох джентльменів, а вранці заведемо на нього справу.

– Ходімо, приятелю. – Полісмен узяв Ромеро за руку і повів до камер. Обидві вони, як помітив Стренд, були порожні.

– Ну, юначе, – обернувся сержант до Хітца, – почнемо з вас…

Була майже третя ранку, коли сержант закінчив допит. Він знов і знов примушував усіх трьох переказувати всі події і записував їхні відповіді до формулярів, які взяв із папки, що стояла на полиці позад нього.

Гаразд, панове. Дякую вам, на добраніч! – нарешті сказав він. – Тепер ви можете йти. Завтра в суді засідання. Хлопець стане перед суддею і вибере собі адвоката.

– Я найму йому адвоката за рахунок школи, – мовив Бебкок. – Але скажіть, чи не могли б ми забрати його зараз із собою до школи? Що, якби ви звільнили заарештованого під мою відповідальність? Я обіцяю привезти його завтра вранці сюди.

– На жаль, ні, сер, – сказав сержант. – Відпустити на поруки може тільки суддя. І ще одне, Джеку, – звернувся він до молодого полісмена;– Поїдь із Хітцом до школи й обшукай його кімнату. Я був би вам дуже вдячний, панове, якби ви поїхали теж – понятими при обшуку. Вибачайте. Хітце, але ми повинні перевірити, чи є які-небудь докази звинувачення, висунутого проти вас Ромеро. Звісно, якщо ви відмовитеся впустити до своєї кімнати поліцейського – це ваше право. Тоді ми змушені будемо взяти ордер на обшук. Але це ми зможемо зробити тільки вранці, і нам доведеться затримати вас тут на всю ніч.

Стрендові здалося, що він помітив у очах сержанта Лірі, коли той сказав про це, зловтішний блиск. Сержантові не сподобалася Хітцова версія вечірніх подій, і полісмен трохи затримав погляд на хлопцеві, коли той згадав про свого впливового батька у Вашінгтоні.

– Кожен, хто хоче, може обшукати мою кімнату, – голосно заявив Хітц. – І мене. Коли завгодно. Мені нема чого ховати! – І він почав вивертати кишені, викладаючи иа стіл дрібняки та доларові банкноти, потім демонстративно жбурнув гаманця.

– От і гаразд, – сказав сержант, коли Хітц закінчив. – А тепер заберіть свої гроші. Я складу протокол, і вранці ви його підпишете.

Хітц сів у машину до полісмена, а Стренд – до Бебкока.

– Яка жахлива ніч! – стомлено мовив Бебкок, уже сидячи за кермом. – Досі в Данберрі нічого такого не траплялося. Бували, звісно, дрібні крадіжки, але щоб отак жорстоко… – Його пересмикнуло. – Це просто чудо, що ви з дружиною саме нагодились. А то хто знає, що могло б статися. Сподіваюсь, Леслі не дуже рознервувалася. Мушу; сказати, вона була навдивовижу спокійна, коли дзвонила мені.

– Леслі все зрозуміла, – відповів Стренд.

– Як ви гадаєте, хто тут правий, а хто винен? – запитав Бебкок. – Я маю на увазі не історію з ножем. Хай що там кажуть про милосердя, а я не можу простити хлопцеві, який підняв на однокласника ножа. Але як ви вважаєте: це просто жахливе непорозуміння чи щось інше? Ромеро вам не казав, чому він подумав саме на Хітца? Ви в нього не запитували?

– Запитував, – відповів Стренд.

– І що ж він сказав?

– Що це йому сказали під секретом. Хто зна, що він мав на увазі.

– Вам, мабуть, дуже, прикро, – зітхнув Бебкок, – У Ромеро все так добре йшло…

– Прикро – не те слово, – рішуче заперечив Стренд. – Я почуваю себе винним. Страшенно винним. Боюся, що я забув про здоровий глузд, поклавшись на сліпу віру. Його місце на вулиці, а не в такій школі, як наша. Я сплутав розумові здібності дикуна з внутрішньою культурою.

– Ви не повинні брати всю вину на себе. Чи перекладати її на містера Хейзена. – Бебкок зняв одну руку. з керма й легенько торкнув Стренда за плече. – Просто це нещасливий збіг обставин. Такого ніхто не міг передбачити. Сказати правду, я від самого початку думав, що хлопець не дотягне до кінця навчального року. Я гадав, йому набридне коритися, він не змириться з дисципліною… Але щоб через отаке… – Думаєте, його посадять?