Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Канапу треба буде витерти, – порушив мовчанку Бебкок. – Вона геть закривавлена. Що я скажу поліції? – Голос його звучав безпорадно. – Я ж нічогісінько не знаю. Поблизу є телефон?

– Я піду додому й подзвоню звідти, – запропонував Стренд.

– Мені хотілося б знати, що тут скоїлося, – сказав Бебкок сумним голосом.

– Я розкажу вам потім. – І Стренд пішов через хол до своєї квартири.

Леслі сиділа біля піаніно, але не грала. Почувши, що увійшов Аллен, вона обернулася.

– То що? – спитала вона.

– Випадок досить неприємний. Зараз не маю часу розповідати. Але загалом Нічого серйозного. – Коли він так говорив, йому й самому хотілося в це повірити. – Я повинен викликати поліцію. – Він узяв довідник, що лежав на столі біля телефону, знайшов і набрав номер. Черговий назвався Лірі. Сержант Лірі. – Сержанте, – сказав Стренд, – ви можете негайно вислати кого-небудь у Данберрі до ізолятора?

– Характер інциденту? – запитав сержант Лірі.

– Сталася суперечка.,. Побилися два хлопці. Одного з них поранено.

– Карета швидкої допомоги потрібна?

– Та ні, не думаю. Його оглянув лікар. Рана дріб'язкова. Поріз. – Стренд відкашлявся. – Один хлопець мав ножа.

– У Данберрі?! – перепитав вражений Лірі. Статистика злочинності в містечку та околицях була не багата на різанину.

– Це сталося в кінці вихідних. – «Заради честі школи, – подумав Стренд, – треба якось виправдовуватись». – Нікого з учителів саме не було. То ви кого-небудь пришлете?

– До вас приїдуть. До ізолятора, кажете? З якого це боку території – зі сходу чи заходу?

Стренд розгубився. Він заплющив очі й спробував пригадати, з якого боку в Данберрі сходить сонце. Потім мовив:

– Зі сходу.

– Гаразд, – відказав сержант. – Злочинець під арештом?

Якусь мить Стренд не міг пов'язати слово «злочинець» із вечірніми подіями. Потім він згадав про Ромеро.

– Так, – сказав нарешті Стренд. – Злочинця ми затримали.

Коли він поклав трубку, Леслі засміялася. В її сміхові звучали саркастичні нотки.

– Ти розмовляв, як детектив у кіно, – сказала вона.

– Люба, гадаю, тобі краще не чекати мене, – мовив Стренд. – Я мушу йти з Ромеро та Бебкоком до ізолятора. Там буде поліція, і бог знає, скільки це триватиме. Я розповім тобі про все, коли повернуся,

– Злочинець! – проказала Леслі. – Цікаво, скільки ж злочинців у Нашій школі? Хотіла б я побачити список випускників на двотисячний рік і довідатися, скільки з них сидітимуть на той час за гратами.

– Мені дуже прикро, люба, що ти…

– Це не твоя провина, – сказала Леслі. – Не затримуйся довго. Завтра тобі рано вставати.

Аллен поцілував дружину й пішов до загальної кімнати. Він почув, як Леслі замкнула за ним двері.

Коли вони увійшли в ізолятор, – Ромеро посередині між Стрендом та Бебкоком, – лікар саме закінчив промивати рану на щоці в потерпілого й зробив знеболюючий укол, щоб потім її зашити. Хітц усе стогнав і пускав сльози. Ромеро дивився на нього зневажливо, проте мовчав. Він сів на табуретку, дістав пачку сигарет, закурив і почав пускати кільця диму. Лікар був надто заклопотаний Хітцом і не помітив цього відразу, та коли помітив, то невдоволено зиркнув на Ромеро й сказав:

– Тут курити заборонено, юначе!

– Вибачте, – мовив Ромеро й погасив сигарету. – І дозвольте висловити вам мою вдячність. Лікарю цим ви, без сумніву, врятували мене від раку.

– Прибережи свої жарти; для поліції! – кинув лікар і став просилювати нитку в голку. Хітц дивився на нього з жахом. – Твій організм сприймає пеніцилін? – запитав лікар пораненого.

– Не знаю.

– Гаразд, спробуємо. – Доктор Філіпс присипав рану якимсь порошком. – Щока заніміла? – Він щосили натис вказівним пальцем – лікар був у гумових рукавичках – на щоку над раною. – Відчуваєте?

– Здається, ні.

Стренд змушений був відвернутися, коли лікар почав, зашивати рану. А той швидко і вправно протикав голкою шкіру й уже затягував пер

ші шви. Стрендові стало соромно за свою слабкодухість, тим більше, що Бебкок і Ромеро дивилися на операцію зацікавлено.

Коли доктор Філіпс зашив рану й уже перев'язував Хітцові щоку, двері відчинилися й увійшов полісмен. Вигляд він мав такий, ніби щойно встав із ліжка.

– Сержант сказав, тут скоєно злочин, – мовив він. – Якого характеру злочин?

– Мого характеру, – відповів Ромеро. – Це я його порізав.

– Ви заарештовані, – оголосив полісмен офіційним голосом. – Тепер усе, що ви казатимете, може бути використано проти вас. Крім того, ви маєте право на адвоката. Мій обов'язок попередити вас гіро це.