Ірвін Шоу - Хліб по воді

– Якби сказав, то Роллінз пішов би до Хітца й порішив цього гада голими руками. А на, ранок Роллінза витурили б звідси в три шиї. І пропав би тоді для. нього і коледж, і професійний футбол. У Роллінза й так багато клопоту через те, що він чорний. Я не хочу, щоб його викинули на вулицю тільки за те, що він мій товариш.

–. А дозволь тебе запитати, Хесусе, – мовив Стренд. – Чому ти вважаєш, що твої гроші взяв саме Хітц?

– Якщо там узагалі були якісь гроші! – докинув Хітц. – Це мале падло чіплялося до. мене ще з початку навчального року. Мені не подобається, кого приймають до нашої школи останнім часом, і я цього не приховую. У нас вільна країна, і я можу казати все, що хочу…

– Гадаю, тобі краще спокійно полежати, Хітце, – мовив Стренд, намагаючись говорити неупереджено, терпляче, і водночас розуміючи,, що де йому не вдається. – Отже, Ромеро, чому ти подумав, що то Хітц, а не хтось інший, узяв твої гроші?

– Мені про це сказали.

– Як – сказали?

– Під секретом.

– Хто?

– Я ж кажу, під секретом. – Повторив Ромеро.

– Ти знайшов гроші в кімнаті Хітца? Чи листи, про які ти згадував?

– Ні, – відповів Ромеро.

– Звісно, що ні, – кинув Хітц. – Бо я нічого й не брав. Якщо взагалі хто-небудь щось брав. У нього не всі дома, містере Стренд. Він ненавидить усіх на світі. Принаймні всіх до одного білих. Якби вчителі тут мали не заячі душі, вони б усі, в тім числі й ви, заявили, що в Данберрі навіть духу цього малого виродка ке повинно бути!

– Ти краще заткнися, пухир! – кинув Ромеро. – Бо чикну ще й другу щоку і гузно відріжу на десерт!

Ця погроза нагадала Стрендові, що він і досі тримає в руці нескладеного закривавленого ножа. Він склав його і сунув до кишені.

– Ромеро, – сказав Стренд, – ти собі не робиш краще тим, що нахваляєшся…

Розчинилися двері, й увійшли Бебкок та доктор Філіпс. Директор завмер перед видовищем у кімнаті.

– О господи! – простогнав він.

Доктор Філіпс кивнув головою Стрендові, якось дивно зиркнув на Ромеро, потім схилився над Хітцом і сказав:

– Нумо глянемо, що тут у нас. – Лікар відняв від шоки і кинув на підлогу просяклий кров'ю носовичок. Потім заходився вивчати крізь окуляри поранену щоку, легенько її торкаючись.

– Краще відвести його до ізолятора, – промовив він. – Треба буде промити й зашити рану. Небагато зашити, зовсім трошки.

– Болітиме! – заскиглив Хітц, скрививши спідню губу.

– Звичайно, болітиме, – сказав лікар. – А то ж як. – Він був чоловік безцеремонний, рішучий, проте діло своє знав. З учнями лікар панькатися не любив. Він відкрив саквояж, дістав бинт і перев'язав рану. Бинт ураз почервонів. Лікар скинув із себе пальто. – Вставай. На ось, накинь на плечі. Я доведу тебе до машини.

– Я не знаю, чи зможу йти… Я втратив багато…

– Дурниці! – урвав Хітца лікар. – Підводься. Рана не глибока. Краса твоя не постраждає.

Підводячись з канапи, Хітц удав, ніби в нього наморочиться у голові. Лікар допоміг йому надягти пальто й застебнув гудзики. Ромеро, похиливши голову, спідлоба спостерігав за цією сценою. В його темних очах прозирала зневага.

– Може, дати йому морфію, щоб погамувати нестерпний біль? – кинув Ромеро.

– Годі вже вам, юначе! – сказав Бебкок. Уперше Стренд почув у директорському голосі суворість.

– Бебкок, – мовив лікар, зупинившись біля дверей і легенько поклавши Хітцові на плече руку, – раджу вам викликати поліцію.

– Поліцію? – розгублено повторив Бебкок. – О господи… Гадаєте, без неї не обійтись?

– Так, не обійтись, – сказав лікар. – Якщо я хочу, щоб у мене не забрали дозвіл практикувати. І якщо ви й далі хочете керувати школою.

– Так-так, звичайно, – похопився Бебкок. – Просто… Досі тут такого не траплялося. Звісно… Я викличу поліцію.

: – Скажіть їм, щоб приїхали до ізолятора. Вони, звісно, проведуть розслідування. А поки що, юначе… – Він примовк і подивився на Ромеро. – Ми з тобою знайомі, еге ж? Ти з футбольної команди?

– Так, – кивнув головою Ромеро. – Ви ще сказали, що випускати мене на поле – чисте божевілля.

– Як твоє прізвище?

– Ромеро.

– Вважай себе під домашнім арештом. А я – твій наглядач. Зберемося всі в ізоляторі.

Коли лікар із Хітцом вийшли, на мить запала тиша. Стренд був радий, що більше не доведеться дивитись на закривавлене обличчя Хітца. Бебкок зітхнув, утупився в канапу, підняв окуляри на лоб, а потім знов опустив їх. Стренд помітив, що Бебкок без краватки. Це вперше він бачив директора без краватки. Мабуть, той уже спав зі своєю пухкою дружиною, коли подзвонила Леслі; й одягався поспіхом.