Ірвін Шоу - Хліб по воді

– З мам усе гаразд? – поцікавився він. Вигляд у Джіммі був стурбований.

– Ну звісно! – різко відповів; Аллен. – Чому ти запитуєш?

– Місіс Соломон щось таке казала в машині… Начебто коли наша мам забуває, що на неї дивляться, то стає якоюсь… меланхолійною. Саме так вона висловилась. А коли розмовляє з людьми, то сама десь далеко-далеко, мовби за якоюсь завісою.

– А сам ти що-небудь помітив?

– Я в цьому ділі нуль, – відповів Джіммі. – Мам для мене завжди однакова, крім тих випадків, коли дає за щось прочухана. А цього разу вона мене навіть не лаяла. – Він ошкірив зуби. – Мабуть, це поганий знак.

– Якщо тобі знову трапиться нагода розмовляти з тією дамою, – мовив Стренд, роздратований спостережливістю Неллі Соломон, – то скажи їй, що твоя мати почуває себе чудово.

Джіммі здивовано глипнув на батька, і Аллен зрозумів, що перегнув палицю.

– Гаразд, – мовив; Джіммі; й більше до цього не повертався.

«ІЦе одна завіса в родині, – подумав Аллен – Між сином і мною

Сталося так, що до кінця вихідних, нагоди розповісти Леслі про розмову з Бебкоком не трапилось. Та й сама Леслі навіть не обмовилася про свій обід із Хейзєном у Нью-Йорку. Завіса, про яку говорила Неллі Соломон, опустилася задовго до Дня подяки.

До Данберрі дісталися пізно. Дорога була забита, люди поверталися після вихідних додому, щоб у понеділок стати до роботи. Лінду висадили біля її дому, неподалік від Хейзенового будинку в Іст-Сайді, бо вона вже спізнилася на вечерю, куди обіцяла прийти. Джіммі побажав усім на добраніч і пішов на побачення. Соломони поїхали до міста власного машиною. Хейзен наполіг, щоб Леслі з Алленом ще зайшли до нього перекусити. Він подзвонив, з узбережжя і звелів економці залишити в їдальні чогось поїсти. їжа була легка й приємна – холодне курча, салат і пляшка білого вина. Хейзен відпустив Конроя додому, а сам викликав лімузин, щоб відвезти Стрендів до Данберрі. Аллен спробував заперечити проти такого марнотратства, але Хейзен. як завжди, його протести відхилив.

– Чудовий був відпочинок, Расселе! – сказала Леслі, цілуючи Хейзена на прощання. – Я наче знову на світ народилася.

– Треба буде вибратися туди ще раз, – мовив Хейзен. – Може, на тиждень або днів на десять. На Різдво. Якщо я вигадаю час. Було б добре, якби приїхали ваші діти. З ними той старезний будинок помолодшав би.

На задньому сидінні лімузина Леслі поклала голову Алленові на плече й заснула. Якби вони їхали не до Данберрі, а кудись-інде, Аллен був би цілком спокійний. Після чотирьох безтурботних, щасливих днів, відчуваючи ніжний віддих Леслі, він усвідомлював: тепер можна зі щирим серцем піти до Бебкока й сказати, що, на його думку, криза в дружини – хай там чим вона була викликана – минула. Леслі почуває себе цілком нормально, вона знову візьметься до роботи в школі, і їй не треба відпустки через хворобу. Аллен запевняв себе, що хоч прониклива Неллі Соломон і здогадалася про стан Леслі, але перебільшила її неуважність і незначну тимчасову відчуженість. І все ж він розумів, що хід його думок до певної міри спричинений егоїзмом, його лякала перспектива залишитися на кілька тижнів, а то й місяців, без Леслі.

Він відчув, як Леслі поворухнулась і підвела з його плеча голову.

– Вже приїхали? – запитала вона голосом сонної дитини.

– Майже.

– Який чудовий був відпочинок! Країна, де здійснюються мрії! Лонг-Айленд, індекс сто дев'ятнадцять і стільки то… – Леслі лагідно всміхнулася. – Я б там жила до кінця своїх днів. Просто малювати, милуватися океаном, ні про що не думати й бути серед отих милих, багатих, щедрих людей. – Вона знов усміхнулася. – Тобі це не набридло б?

– Не знаю, – відповів Аллен. – Я б захопився гольфом. Або взявся плести кошики.

– Як це мило з боку Рассела, що він уже тепер подумав про наш приїзд на різдво. Всією родиною. – Раптом вона випросталась. – Як ти гадаєш, чому Керолайн сказала, що більш ніколи не приїде до Хемптона?

– Вона натякнула про якихось хлопців… – Аллен умисне сказав так непевно. Він сподівався, що Леслі ніколи не дізнається правди. Хай краще губиться в здогадах, ніж розповісти їй про отой випадок з Керолайн у машині, про хлопця, який мало не згвалтував її доньку, про страшний удар кулаком… – Може, вона зустріла в Арізоні якогось хлопця І тепер у неї інші інтереси? – Слова його звучали так, ніби він говорив крізь вату,

– Я напишу їй серйозного листа, – сказала Леслі. – Вона знає, що на канікули ми без неї не поїдемо, і це з її боку егоїзм – через якусь безглузду примху зіпсувати всім нам відпочинок!