Ірвін Шоу - Хліб по воді

В суботу перед самим обідом великий «мерседес» із Конроєм за кермом підкотив до входу в Мелсонів корпус. Аллен стояв на ганку, щоб привітати Леслі, Керолайн та Хейзена, коли ті вийдуть з машини. Керолайн тримала в руках невеличке й вертке чорне цуценя ньюфаундленда. Аллен був дуже зворушений побачивши дружину й дочку, але не хотів виступати в ролі щасливого чоловіка й батька на очах у двох хлопців з його корпусу, що спостерігали все це зі сходів.

Якийсь час Аллен уникав. дивитися на Керолайн.

– А де Джіммі? – спитав він. – Я думав, він приїде з вами.

– В останню хвилину містер Соломон послав його до Чікаго послухати якусь групу, що там гастролює, – відповіла Леслі. – Це означає, сказав мені Джіммі, що він росте у фірмі. Він переказує тобі вітання і подзвонить, коли повернеться,

– Дякую, – сухо кинув Стренд. Потім, усе ще намагаючись не придивлятися до Керолайн, поплескав собача і якось аж грубо запитав:

– Де ти підібрала це щеня?

– Позавчора його подарував мені містер Хейзен. Коли доктор Лейярд зняв пов'язку. – Дівчина пустила цуцика на землю і, ніяково всміхаючись, приклала кінчик пальця до носа. – Як тобі ця робота?

– Чудово! – відповів Аллен. На його думку, дочка була чарівна. Але ж, на його думку, вона була такою завжди. – Справді, виглядає дуже природно.

Керолайн засміялася.,

– Ох тату, ти, бачу, й не думаєш висловлювати свого захвату.

– Важливіше те, що думаєш ти.

– Я думаю, що гидке каченя обернулось на лебедя, – весело сказала Керолайн, коли вони уже входили в дім. – Мені аж страшно подумати, що я тепер робитиму з хлопцями!

– Не треба перебільшувати, – сказала Леслі, суворо дивлячись на двох хлопців, які відверто розглядали Керолайн. – Операція минула вдало, але ти ще не кінозірка. І тобі слід позбутися звички зазирати по сто разів на день у дзеркало. – Але говорила вона лагідно, і Стренд бачив, що дружина задоволена новим виглядом Керолайн, як і сама дівчина.

А от виглядом квартири Леслі лишилася незадоволена, хоч у вітальні місіс Шіллер і поставила у всіх найвидніших місцях квіти.

– Я й не припускала, що квартира така занедбана, – сказала Леслі. – Правда, коли привеземо сюди свої меблі, вона виглядатиме краще. Одначе не завадило б усе принаймні пофарбувати.

– Я побалакаю про це з Бебкоком, – озвався Хейзен. – Я певен, школа не збанкрутує, якщо тут кілька днів попрацюють малярі.

– Я б не хотіла із самого початку здатися набридливою, – промовила Леслі.

– Я скажу Бебкокові, що це моя ідея, – відповів Хейзен. – Вони пофарбують.

– Пора обідати, – сказав Стренд. – Ходімо до їдальні. Я попередив, що ви приїдете, і для вас та ще для кількох батьків із матерями накриють окремі столи. Сьогодні в нас перша футбольна гра в сезоні, з'їхалося чимало гостей. До речі, Расселе, наш протеже, Ромеро, грає в команді!

– Що ж він там робить – підносить воду? – засміявся Хейзен.

– ' Ні, серйозно, – мовив Стренд, коли вони вийшли з будинку й попростували доріжкою до головного корпусу. – Може, сьогодні хлопець і не гратиме, але тренер сказав, що випускатиме його за скрутних обставин.

– А як він взагалі?

– По-моєму, в школі встигає, – обережно відповів Стренд. – Я намагаюся вдавати, ніби не втручаюсь, одначе він, здається, вчиться досить сумлінно й на уроках не корчить дурня, як дехто з хлопців.

– Дасте мені список його вчителів. Поки я тут, хочу з ними поговорити про нього. Я певен, вони не звикли до таких хлопців, нічого про Ромеро не знають, і я б не хотів, щоб через це вони ставилися до нього надто суворо.

Стренд пригадав міс Коллінз і подумав, що було б краще, якби Хейзен поговорив із самим Ромеро й умовив його не ставитися так суворо до вчителів. Він вирішив не розповідати, навіть не згадувати Хейзенові про комплект Гіббона в кімнаті Ромеро. Хейзен, почувши про це, ще розлютиться й викине хлопця зі школи. І тоді експеримент, у якому Стренд неабияк зацікавлений, урветься, власне, й не почавшись.

Аллен відстав від решти, взяв Леслі за руку й пішов поруч із нею. Вона вдячно всміхнулась.

– Я так знудьгувалася за тобою! – прошепотіла вона.

– А я, звісно ж, проводив тут сам час, як колись замолоду! – відповів Аллен. – Ти не уявляєш собі, на що схожі оті збіговиська за чаєм в учительській кімнаті.

Леслі стиснула йому руку.

– У тебе непоганий вигляд, – сказала вона. – Здається, тутешній клімат тобі на користь.

– Сподіваюся, він піде на користь і тобі.

– Якщо тобі тут добре, – відповіла Леслі, – то й мені буде добре. – Проте голос її прозвучав якось невпевнено, з нотками сумніву або й остраху.