Ірвін Шоу - Хліб по воді

Не сумніваюся, – промовила Леслі і відчувалось, що вона цього не зовсім певна, – Сьогодні в Нью-Йорку дуже гарно. Бабине літо. – Вона не сказала, чому їй спало на думку розповідати йому про погоду в місті.

– Нічого не чути від Джіммі й Елінор?

– Геть з очей, геть з думок. Але я спробую розшукати Джіммі, коли їхатимемо до тебе… Ой, мабуть, ця розмова коштує купу грошей! Розповімо одне одному про новини, коли зустрінемось. До побачення, любий!

– До побачення, люба! – прошепотів Аллен. «Одну ніч на тиждень», – пригадав він, поклавши трубку.

У двері постукали.

– Заходьте! – гукнув Стренд.

Увійшла повна жінка – рожевощока, з пофарбованим у білий колір волоссям, у поношених чорних штанях і светрі, який щільно обтягував здоровенні, як подушки, груди. В руці вона тримала велику господарську сумку.

– Доброго ранку, містере Стренд! – привіталася жінка. – Мене звати місіс Шіллер. Я ваша хатня робітниця. Сподіваюсь, у вас усе гаразд?

– Так, так. – Стренд потис їй руку. Долоня була м'яка, але сильна. – Вам доведеться прибирати тільки одне ліжко. Моєї дружини ще кілька днів не буде. Двоє хлопців оселяться вже сьогодні. їхні прізвища Роллінз і Ромеро. Вони житимуть у третій кімнаті.

– Хлопці самі прибирають у своїх кімнатах, – сказала місіс Шіллер. Голос у неї був хрипкий, так ніби вона накурилася. – Часом я даю лад у загальній кімнаті, коли там заводиться аж надто великий розгардіяш. Зрідка заглядаю нагору – подивитись, чи не повалили там якої-небудь стіни. – Місіс Шіллер всміхнулася. Вона мала теплу материнську усмішку. – Вранці я заходила до їдальні й побачила, що ви не снідали. Мій чоловік працює на кухні, він пекар, і я йому допомагаю, поки не з'їхалися всі кухарі. Може, вам що-небудь купити й покласти до холодильника? Легеньку закуску, фрукти чи щось таке. Поки не приїхала ваша дружина.

– Це було б дуже люб'язно з вашого боку.

– То, може, ви складете список?..

– Що купите, те й буде, – відповів Стренд. Він не згадав про те, що хотів би мати вдома пляшку віскі. По віскі він піде сам. Стренд просто не знав, яка ця жінка на язик, і не хотів давати їй нагоду розпустити чутку, ніби новий учитель історії – самотній п'яничка.

– Може, ви хочете мені що-небудь сказати? – запитала вона.

– Ні, нічого… О, мало не забув! Будь ласка, нічого не чіпайте на письмовому столі, хоч який там буде гармидер.

Вона знову всміхнулася.

– Коли працюєш у школі, де всі мають справу з паперами, це правило засвоюєш дуже швидко, – сказала вона. – Я бачила такі столи, де серед книжок, журналів та всяких паперів могли б завестися миші і їх роками ніхто б не помітив! Якщо вам чи вашій дружині щось не сподобається, кажіть мені зразу. Подружжя, яке жило тут до літа, було дуже сором'язливе й нічого не казало мені про те, як їм хочеться все влаштувати. І я весь час заставала жінку, коли вона сама переставляла меблі або переносила з місця на місце вазони. А коли вона бачила, як я прибираю в квартирі, то завжди мала винуватий вигляд. А я хочу, щоб вам і вашій дружині подобалося тут жити!

– Дуже вдячний вам, місіс Шіллер! Я теж цього хочу.

– І останнє, містере Стренд, – промовила жінка, пов'язуючи на своїй огрядній талії фартуха – вона щойно дістала його з сумки. – Якщо вам захочеться коли-небудь чогось такого з випічки – тістечка для вечірки чи там торт на іменини, – відразу скажіть мені. Мій чоловік любить іноді зробити щось особливе для вчителів та для хлопців. «Тоді не так набридає буденщина», – каже він.

– Я це запам'ятаю, У мене троє дітей. Бони вже дорослі і з нами не житимуть, але сподіваюся, нам щаститиме, і вони інколи нас навідуватимуть. Усі троє люблять шоколадний торт. – Аллен відчув, що йому приємно розмовляти про своїх дітей з цією доброю, ладною допомогти жінкою. – Ви маєте дітей?

– Бог не сподобив нас, – спокійно відповіла місіс Шіллер. – Та коли довкола ходять на головах чотириста хлопців, про це майже не думаєш. О, трохи не забула! Пильнуйте за контрольним вогником у газовій плиті. Вона стара, й вогник може погаснути. Тоді збирається газ.

– Обіцяю вам стерегти контрольний вогник як зіницю ока!

– У лютому будинок мало не згорів. Те подружжя було дуже, дуже миле, але обоє трохи неуважні. Ви розумієте, про що я кажу.

– Так, розумію. Я, мабуть, і сам трохи неуважний, але моя дружина – то просто взірець пильності!

– Ви тільки скажіть, коли вона приїде, то я назрізаю квітів і поставлю в квартирі. їй буде приємно. Просто диво, що роблять квіти із цим старим будинком! Я принесу трохи дров для каміна. Деякі хлопці тут приробляють – обрубують гілля, спилюють засохлі дерева. А потім пиляють їх на дрова. Ночі стають прохолодні, і вогонь додає затишку. Гаразд, більше вам не заважатиму. Я знаю, у вас багато роботи перед цією навалою. І якщо ви дозволите, то ось що скажу: вам слід скористатися вільним часом і погуляти на свіжому повітрі. Так у вас хоч щоки порожевіють.