Юрій Андрухович - Письменники про футбол

Бо ганьбив Костя Кугут рідну школу ще більше й частіше, ніж Андрій Стародубцев.

Звісно, коли в класах, закодованих літерами «А» та «Б», є по одному такому неформальному лідеру, починають ці класи з’ясовувати, яка літера в алфавіті справді стоїть першою. Причому так Дрон із Костилем справи поставили, що в змаганні за першість мусили сходитися в нерівній боротьбі всі однокласники чоловічої статі, навіть ботани-відмінники. Якщо якийсь козел очкастий за свій клас горою не стоїть… Ну, краще не вдаватися в страшні подробиці. Погано все для такого нещасного оберталося. Бо так домовлялися: хто не з класом, той проти класу. Знаєте, що буває з тими, хто ставить себе в таку ось чудацьку позицію.

Правда, в ті часи, коли Дрон із Костилем мужніли, в середніх школах фізкультуру ще викладали мужчини. А вчитель фізкультури їхньої школи виявився ще й мудрим педагогом, який свого часу грав за футбольну збірну їхнього міста і вважався легендарним у вузьких колах бомбардиром. Тому вирішив фізкультурник енергію неформальних лідерів класів «А» та «Б» спрямувати в корисне кероване русло.

А саме: яка літера крутіше, визначали на футбольному полі.

Буквально так і було: ледь що, будь-яке непорозуміння між класами чи їхніми неформальними лідерами, — і відразу призначалася дата проведення футбольного матчу. Довго з цим ніколи не тягнули, як правило забивали футбольну стрілу на найближчу суботу. Про цей почин писали стінна, міська, районна, обласна та київська преса, навіть колись прислали кореспондента спочатку з «Піонерської правди», потім — із такої самої, тільки «Комсомольської». Нікому в голову не приходило копати глибше. Організував учитель дві класні футбольні команди своїй школі — про це написати буде правильно. До просто «Правди», головної, комуністичної, не доросли наші герої — закінчили вісім класів, пішли в ПТУ, потім — армія, далі — базарний рекет.

Нічого зі шкільних часів не помінялося в житті Дрона з Костилем. Кожен із них очолив свою банду, почали вони, як раніше в школі, територію мітити й ділити. Спочатку при найменшому конфлікті хапалися за кастети та пістолети. А потім згадали давню шкільну традицію: для чого людей калічити та гусей-ментів дражнити, коли можна все ось так вирішувати, по-пацанячому — збити зі своїх бандитів футбольні команди, і всі суперечки вирішувати на футбольному полі. Між собою Дрон із Костилем домовилися раз та назавжди: команда, яка чесно програє, задовольняє претензії того, чия команда цього разу виграла. Без, як кажуть політики, дебатів, анексій та контрибуцій. Навіть якщо той, хто виграв, по життю не правий, нехай наступного разу вимагає футбольного реваншу, пред’являючи цю саму претензію наново і знову виводячи людей на поле.

Одну умову лишили незмінною Дрон із Костилем: не формувати команди зі сторонніх. Бо так можна заплатити яким-небудь Блохіну, Реброву чи Платіні, виставити його за свою команду, і виграти на рівному місці. Та й гравців не можна міняти. На поле виходять тільки ті, хто зараз входить до «бригади». Брати когось нового спеціально під черговий футбольний двобій категорично заборонялося, бо не по-пацанячому це.

Ось чому Дрон із Костилем вважалися справжніми пацанами: цієї домовленості не міг скасувати ніхто, жоден закон та жоден суд, окрім них самих. А обоє за свої слова вміли відповідати і порушувати домовленостей не збиралися.

Потім, десь років за п’ятнадцять до історії, яка сталася за рік після офіційного початку світової фінансової кризи, Андрій Стародубцев сів за вбивство одного відморозка з Південного Кавказу, який приперся на його територію і почав качати свої права. Довічного не дали, місцеві менти самі давно хотіли якось позбутися цього відморозка, ось тільки не знали, як правильно себе вести, бо кавказці все ж таки підігнали заступнику начальника міліції на день народження іномарку. Але все одно стрьомна та невдячна ця справа — терпіти під боком етнічне злочинне угрупування, і Дрон проблему вирішив радикально. Кавказці намагалися потім купити прокурора та суддю, аби вбивцю їхнього брата віддали їм, та не вдалося — все ж таки тут принципи важливіші. Через те сів собі Дрон на десять років, і заслужив за цей час величезний авторитет. Настільки величезний, що коли вийшов — відразу вгвинтився у великий бізнес і дуже швидко став солідним банкіром.

Ну, а Костя Кугут приблизно в цей самий час погодився сісти на кілька років за чужі гріхи, вийшов, як і обіцяли йому, по амністії, на волі чекала на нього кругленька сума, і вирішив Костиль закрутити власний бізнес. Причому все одно йому було, чим займатися — купити дешевше й продати дорожче можна все, що завгодно. Тим більше, що тепер вони з Дроном стали дорослими, вже не мірялися авторитетами. Навпаки, банкір Стародубцев по старій дружбі давав бізнесмену Кугуту кредити на розвиток бізнесу під дуже символічний процент, а бізнесмен Кугут кредити повертав нехай не день у день, часом із запізненням, але — завжди.